Микола Питель воював з 2014 року, захищав Донецький аеропорт. Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, знову став до лав ЗСУ. Служив старшим солдатом у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Загинув у грудні 2022-го поблизу Бахмуту. Посмертно нагороджений орденом “Хрест Героя”.
“Микола народився в селі Товстолуг на Тернопільщині, у багатодітній родині. Був найстарший з-поміж п’яти дітей. Його мати рано померла, а батько дбав про всіх. Зокрема, навчив мого Миколу водити машину, що згодом допомогло йому заробляти на життя”, — каже Ольга Питель, дружина воїна. З її слів, після закінчення школи Микола вивчився на електрика, опісля — пішов до армії. Служив у десантних військах у Самборі. Якось товариш познайомив Миколу з подругою своєї дівчини — Ольгою. Молоді люди одразу вподобали одне одного, стали зустрічатися. Через рік хлопець сказав коханій, що більше не хоче ходити до неї по кілька кілометрів щодня. Запропонував одружитися, аби вже ніколи не розлучатися.
“Коли народилася наша Тетянка, то чоловік був на сьомому небі від щастя”, — згадує пані Ольга. А дочка додає, що батько був для неї опорою, до нього можна було звернутися з будь-чим і в будь-який час. “Він був мудрий та розважливий, завжди давав добрі поради і любив мене безмежно. А найсвітліші спогади про тата пов’язані з рибаловлею”, — розповідає зі сльозами Тетяна Мар’яш. У кожну вільну від роботи хвилину Микола разом із дочкою йшли на ставок. А потім голова родини тішив усіх домашніх стравами з власноруч виловленої риби.
Працював Микола на автозаправці, на будівництві, а згодом разом зі своїм батьком став займатися перевезенням будматеріалів. Удома ж перекрив будинок, зробив добротний ремонт господи. У 2014 році чоловік пішов захищати Україну, служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, був одним з оборонців Донецького аеропорту. “Я дуже переживала, просила, аби не йшов, та Микола казав, що коли країна в небезпеці, він, десантник, вдома не буде сидіти, — продовжує Ольга Питель. — Оті рік та сім місяців я щодня молилася, аби він повернувся живий і здоровий. Тоді Бог почув мої молитви”.
На початку великої війни Миколу Пителя мобілізували до війська. Під час служби у нього стався інсульт. Щойно одужавши, воїн знову пішов на фронт. “Востаннє я розмовляла з чоловіком 19 грудня (на Миколая за старим стилем. — Авт.), — каже дружина Героя. — Вітала його з іменинами, просила, аби беріг себе. А він відповів: “Це війна. Як пощастить”. Не пощастило”.
Микола Питель загинув 22 грудня 2022 року поблизу Бахмуту. Поховали воїна у селі Грабовець, де він проживав з родиною. На той момент донька воїна, Тетяна, була при надії. На превеликий жаль, дідусеві так і не судилося побачити свою довгоочікувану внучку. “Минуло вже більше як два роки, а я досі не можу оговтатися від горя, не можу змиритися, що Миколи нема”, — мовить пані Ольга.
Рідні воїна вирішили зробити пожертву на храм Покрови, що у Грабівці. Там власне перекривали дах. “У роки Другої світової війни люди зняли з дзвіниці дзвони і десь закопали, аби не дісталися ворогам, — каже отець Михайло Піняга. — Донині їх так і не знайшли. Я запропонував родині полеглого воїна: якщо вони мають таке бажання, придбати церковний дзвін і назвати його на честь Миколи. Вони погодилися. А нещодавно ми його освятили. На дзвоні зображена ікона святого Миколая Чудотворця”.
