Життя 40-річного воїна обірвалось 25 лютого під час важкого бою поблизу села Петрівка, що в Харківській області. До недавнього часу чоловік вважався зниклим безвісти. Та після того, як українські території у цьому регіоні були звільнені, його тіло вдалось відшукати.
Юрій Берлізов народився у селі Ставкове, що на Полтавщині. Його батьки працювали в колгоспі. Виховали сина добрим та відповідальним. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи служив у армії, потім проходив понадстрокову службу в Чернігівській області. Повернувшись додому, працював у колгоспі. Невдовзі одружився, працював у Полтаві — водієм у поліції, таксував.
Разом з дружиною брав участь у популярному реаліті-шоу, де батько на тиждень залишається сам із дітьми, а мама їде на відпочинок. Та пізніше Юрій розлучився. Сім років тому чоловік знайшов нове кохання — Марину.
У 2015-му пішов воювати в зону АТО. У 2016 році вирішив підписати контракт із ЗСУ, адже був справжнім патріотом.
“Після того, як Юра підписав контракт із ЗСУ, ми переїхали жити в Чугуїв, що на Харківщині. Відтоді він постійно на контрактній службі”, — розповідає 38-річна Марина Берлізова.
У сім’ї воїна — аж десятеро діток. Подружжя виховувало дітей від своїх попередніх шлюбів та спільну донечку. Найстаршому синові — 20 років, найменшій донечці — 4 рочки. Тепер жінка на сьомому місяці вагітності. Захисник мав знову стати батьком ще однієї донечки...
“22 лютого Юрія викликали на шикування. Відчував, що наближається щось дуже страшне, — продовжує розповідь вдова воїна. — 24 лютого приблизно о 4.30 я дзвонила йому, щоб сказати, що Чугуїв бомблять, і запитати, де він. Юра написав лише смс-повідомлення, що вже на кордоні з Росією, поблизу Вовчанська. Пізніше зателефонував і сказав, що їх взяли в кільце.
22 лютого Юрія викликали на шикування. Відчував, що наближається щось дуже страшне.
Ми постійно за нього молились. А вже 25 лютого Юра повідомив, що вони вийшли з оточення. Сказав, що того дня, як вдруге народився. Та вже через годину знову розпочався важкий бій... Наші хлопці, прориваючись на Харків, наткнулись на колону рашистів, які їх просто розстріляли”.
За словами Марини, воїн 77 днів пролежав на місці загибелі.
“Територію окупували ворожі війська, й тому ми не могли забрати його тіло. Коли ж наші звільнили територію, то місцевий мешканець пішов гуляти з собакою. Побачив загиблих, зокрема тіло мого Юри, яке було заміноване. Чоловік хотів подивитись його документи й підірвався. Йому відірвало ногу, він зараз лежить у госпіталі... Та завдяки йому ми знайшли Юру, а до цього він вважався безвісти зниклим. Я до останнього надіялась, що він живий...”
Вдова Героя каже, що Юрія неодноразово відмовляли від служби.
“Його часто питали, навіщо він йде воювати, у нього ж стільки діток. 22 лютого і я просила його не йти на службу, але він і слухати не хотів! Юра говорив, що ніколи, ніколи дітьми прикриватись не буде. “Я військовий! Хіба ти цього не розумієш? Я мушу йти. Хто, як не ми, має боронити нашу країну?” — так він говорив, — пригадує жінка. — Юра вірив, що Україна переможе. Дай Боже, щоб так і сталось”.
До слова, син Марини нині теж на війні. Вони служили з Юрієм в одній бригаді...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як побороти стан “все пропало”
