Страшна війна триває. Сльози, розпач, тривога, безнадія інколи змішуються у такий настроєвий коктейль, що жити стає нестерпно важко. Зате легко стає повірити, що весь світ збожеволів, нічого вже не повернути й залишається лише чекати найгіршого... Що про такий стан кажуть психологи?
— Чи нормально сьогодні відчувати те, що все начебто пропало?
— Так. Війна, як загроза життю та здоров’ю — це потужний емоційний тригер для будь-якої психіки. Вона може викликати цілий мікс почуттів: від тривоги, істерики, паніки до апатії, байдужості, роздратування. Серед цих почуттів — і те, що ми звикли описувати словами “все пропало”, йдеться про глибокі відчуття відчаю та безнадії, — пояснює Ганна Снігур, психологиня й психотерапевтка. — Це виникає на фоні перенасичення негативною інформацією.
— Що ж порадите у цій ситуації?
— Необхідно, що називається, “злізти” з інформаційної голки. Ні, ізольовуватися від новин не потрібно, та це й неможливо і небезпечно. Проте варто навчитися ретельно добирати джерела, з яких черпаєте інформацію, і не вестися на фейки... “Приймайте” інформацію дозовано, не читайте/дивіться новини від ранку до ночі.
— Від чого ще варто відмовитися?
— Часто-густо відчуття, що все пропало, у нас може виникати й за безпосереднього контакту з родичами, друзями, знайомими, колегами, які люблять, як то кажуть, наганяти паніку. Спілкування з такими людьми теж варто обмежити. Якщо це неможливо, то принаймні повідомте у м’якій формі щось на кшталт: “Не кажи мені, будь ласка, такого, бо я від цього почуваюся погано”, “Давай поговоримо про це іншим разом, коли я матиму кращий настрій”, “Це мене засмучує, давай припинимо говорити про це”...
— Люди часто й самі змушують себе відмовитися від можливості радіти. Як це поясните?
— Це дуже цікавий ефект аутоагресивного характеру, пов’язаний з усвідомленим бажанням ізолювати себе від щоденних дрібних радощів, як-от похід у кіно або шматочок торта. Таким чином людина самокарається, намагаючись доєднатися до загального трауру та відчуття глобальної трагедії, що сталася з нами...
Однак слід розуміти: ті події, які відбуваються, — це не привід назавжди припинити радіти й чекати смерті, а навпаки — героїзм наших воїнів якраз створює умови, щоб ми могли відчувати нормальність життя. А нормальність життя неможлива без маленької радості чи хоча б дрібних задоволень. Тому похід у кіно чи умовний шматочок торта не змінять нічого на гірше, окрім того, що ви почуватиметеся трішки краще і матимете більше емоційної стійкості та наснаги боротися зі щоденними стресами завтра.
— Серед психологів існує порада щодо “планування майбутнього” як методу боротьби зі стресом та відчуттям “усе пропало”. Що скажете?
— З одного боку, планувати щось нині дуже важко. Війна, яка ставить під сумнів сам факт нашого життя, заважає нам бачити наше майбутнє настільки чітко, як ми це могли робити до нашої біди. Ми не можемо планувати власне фінансове життя, поїздки, відпочинок тощо, принаймні довгостроково. Проте скласти список того, що хочемо зробити завтра, за тиждень або “що я зроблю після війни” — все це дозволяє нам почуватися живими, змушувати себе бачити майбутнє.
— Чи допомагає у боротьбі зі станом “усе пропало” турбота про когось?
— Це теж один із головних принципів того, як нам пережити війну простіше. Турбуйтеся про дітей, батьків, друзів, біженців, хворих, поранених, військових, кішку тощо. Відчуття виконаного обов’язку та корисності обов’язково прийде на зміну апатичному стану та принесе нові сенси у ваше життя.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте про те, як внутрішні переселенці вчать у Львові українську мову
