Євгеній Мелечинський із села Гута, що на Закарпатті, з початком повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України. Не чекаючи повістки. Воював разом із рідним братом у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Життя 43-річного командира стрілецького взводу обірвалось у бою на Херсонщині.
“Женя був для мене всім — коханим чоловіком, другом, підтримкою. Із його втратою почуваюсь осиротілою, — не стримує сліз дружина воїна Любов Мелечинська. — Коханий був неговіркий, тримав усе в собі, водночас мав загострене почуття справедливості. Після дев’ятого класу Женя вступив до ПТУ в Ужгороді, мріяв стати автослюсарем, мав золоті руки. Але через життєві обставини не закінчив училище. У 18 років його призвали на строкову службу, яку проходив у Нацгвардії. Після демобілізації заробляв на життя ремонтними роботами. Клієнти поважали його за професіоналізм”.
Свого майбутнього чоловіка Любов зустріла на весіллі спільних друзів. Признається, Євгеній відразу запав їй у душу. “Я людина віруюча, весь час молила Бога, аби дав мені хорошого та доброго чоловіка. І Він почув мої молитви. Бо Женя був ідеальний у всьому... Три роки ми зустрічались, тоді побрались. Невдовзі народилися Антон, якому тепер 13 років, та донечка Юліанна, їй п’ять. Коханий дуже любив діток. Щоб забезпечити сім’ю, багато працював, їздив на заробітки за кордон. За два місяці до повномасштабного вторгнення повернувся з Фінляндії”, — розказує дружина.
Велика війна застала Євгенія Мелечинського вдома. “У 2014 році чоловік отримав повістку. 13 місяців служив, відтак був звільнений у запас. Ще тоді його попереджали, що в разі чого можуть мобілізувати. Але Женя не чекав повістки. У перші дні добровільно разом із рідним братом став на захист країни, — розповідає далі Любов. — Разом вони служили у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, Євгеній — заступником командира стрілецького взводу. Спочатку були під білоруським кордоном на Житомирщині, а потім вирушили звільняти Херсонщину. Зі слів побратимів, чоловік був здібний воїн і хороший командир, дбав про підлеглих”.
Євгеній Мелечинський загинув 16 жовтня 2022 року. “Після обстрілу було багато поранених. Медики не встигали надавати всім допомогу. Неподалік лежав поранений побратим, і Євген не вагаючись побіг рятувати його. Аж тут знову почався обстріл з танка. Чоловік дістав смертельні травми. Прибіг рідний брат, благав сказати хоч слово, але Женя вже мовчав. Коли почула страшну звістку, життя для мене наче зупинилось. Минуло майже два роки, а дітки постійно згадують тата, притуляють його портрет до обличчя і гірко плачуть. Цей біль з нами до кінця життя”, — зауважує Любов Мелечинська. 12 липня цього року рідним вручили нагороду полеглого воїна — орден “За мужність” III ступеня.
