У мирний час він волонтерив, опікувався дітьми-сиротами. А на фронті під мінометним обстрілом рятував важкопоранених побратимів.
Народився Василь Добротвор у Тернополі, у сім’ї вчителів. У школі навчався добре, любив точні науки. Після дев’ятого класу вступив у технічний коледж ТНТУ імені І. Пулюя, здобув професію радіомеханіка. Повернувшись зі строкової служби, працював офіціантом, будівельником, автомийником. У вільний від роботи час разом з волонтерами відвідував дитячі будинки й допомагав сиротам.
“Батько Василя був моїм класним керівником, — розповідає дружина воїна Софія. — Він організовував для нас дискотеки, на які приходив Василь зі своїми друзями. Так ми й познайомилися. Довго спілкувалися, але потім наші шляхи розійшлися”. Згодом Софія вийшла заміж, народила сина, розлучилася... Та якось вони з Василем випадково зустрілися і зрозуміли, що кохають одне одного, почали разом жити. Чотирирічного сина дружини Дениса Василь прийняв як рідного.
“Знав Василя ще з коледжу, — додає друг бійця Володимир Рибак. — Він мав добру душу й неймовірну усмішку. Одним словом — Добротвор. Після служби в армії Василь став дуже серйозним, багато працював, турбувався про Софію та сина. І виглядав щасливим. Я щиро радів за друга”.
Уже 2 березня 2022-го Василь Добротвор став на захист рідної країни. Спочатку служив у Тернополі, в теробороні та охороні. Із травня — на фронті, у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Був оператором взводу протитанкових керованих ракет. Воював на Донеччині, Луганщині, Херсонщині. На війні отримав позивний “Добро”, що походив від прізвища й цілком відповідав характеру воїна. “Якось Василь з двома побратимами потрапили під щільний мінометний обстріл, — розповідає пані Софія. — Він пригнувся, а інших бійців поранило. То чоловік витягнув їх з-під куль, врятував”.
...У квітні 2023-го, коли воїн приїхав у відпустку, закохані одружилися. “Василь чекав мене зі своєю сестрою та племінниками у центрі Тернополя. Подарував великий букет, а зробити привселюдно пропозицію посоромився. Попросив мене стати дружиною, коли ми залишилися наодинці”, — ділиться спогадами співрозмовниця.
Свій останній бій Василь Добротвор прийняв 9 січня 2024 року біля міста Залізне, що на Донеччині. За годину перед загибеллю воїн ще розмовляв з дружиною. “Коханий навіть на відстані дуже турбувався про мене, сварив, що не купила собі теплі рукавиці. Я придбала їх й зателефонувала, щоби сказати: мої руки в теплі, не мерзну, — з болем каже дружина. — Василь зрадів і попередив, що йде на завдання і згодом зателефонує. Але більше не задзвонив”. Боєць отримав смертельні поранення від вибуху ворожого дрона-камікадзе.
Поховали старшого солдата на Микулинецькому кладовищі в Тернополі. Василя Добротвора нагородили “Хрестом Героя” — відзнакою, яку започаткували в 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Дружина воїна зареєструвала петицію з проханням удостоїти чоловіка звання Героя України.
За словами пані Софії, коли син дізнався про загибель названого батька, то два дні не розмовляв і нічого не їв... Та й тепер сумує. Цей біль з родиною назавжди.
