Петро Ганич із Кам’яниці, що на Закарпатті, боронив країну ще з 2014 року. У складі десантно-штурмових військ брав участь в обороні Донецького аеропорту. Із повномасштабним вторгненням без вагань знову став на захист рідної держави. Життя командира стрілецького взводу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади обірвалось під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.
“При кожній згадці про Петра не можу стримати сліз, він був для мене наче син. Таку світлу й добру людину неможливо було не любити, — розповідає Світлана Ломова, родичка воїна. — Після строкової служби в десантно-штурмових військах Петро працював електриком в обленерго. У 2014 році, коли розпочалась АТО, пішов добровольцем боронити країну. Він мав загострене почуття справедливості й понад усе любив свій рідний край. Під час служби Петра нагородили медаллю “За оборону Донецького аеропорту”.
На сході закарпатець зустрів своє кохання — Марину. Дівчина мешкала у Костянтинівці, разом із родиною допомагала нашим військовим. Молоді люди побрались і стали батьками сина Дмитра.
“Щастю Петра не було меж, кожну вільну хвилину він присвячував родині та синочку, який, мов дві краплі води, схожий на тата. А ще Петро дуже любив свої ліси та гори, а гори любили його. Він був знаним грибником. Коли вперше побачив терикони на Донеччині, то здивовано запитав місцевих: “Так у вас тут також гори ростуть?”, — веде далі моя співрозмовниця. — Повернувшись з АТО, Петро вступив до лав патрульної поліції, закінчив Львівський університет внутрішніх справ. На жаль, сімейне життя у подружжя не склалось, але Петро завжди піклувався про свого сина”.
На початку великої війни закарпатець знову вирушив захищати Україну. Був командиром стрілецького взводу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Мав позивний “Вуйко”.
“Побратими поважали та цінували Петра, адже він піклувався про кожного воїна. Був досвідченим і завжди ділився своїм бойовим досвідом, — каже Світлана Ломова. — Із таким командиром не страшно було йти на завдання, тому що кожне з них він продумував до дрібниць. Попри відстань, чоловік часто спілкувався із семирічним сином. Кожну таку розмову закінчував словами: “Дмитрику, тато тебе дуже любить. Завжди пам’ятай про це”.
Петро мав приїхати на Великдень додому, але не судилось. Воїн загинув під час обстрілу в районі населеного пункту Новоандріївка, що на Запоріжжі, 21 квітня 2024 року. “Ви б бачили, скільки людей на колінах зустрічали нашого Петю! Скільки квітів принесли й скільки сліз пролили, — каже пані Світлана. — Біля татової труни стояв синочок, одягнений у військову форму. Боляче було на це дивитись”.
Поховали молодшого лейтенанта в рідній Кам’яниці з військовими почестями. Рідні сподіваються, що держава відзначить його мужність та відданість країні. Тому зареєстрували петицію про присвоєння офіцеру ЗСУ Петру Ганичу звання Героя України (посмертно).
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому лейтенанту Ганичу Петру Петровичу
