У мирному житті Євген займався улюбленою справою — працював біля землі. Виховував трьох дітей і мріяв, коли одружить їх, дочекатися онуків... Та всі його плани і мрії зруйнувала російська агресія.
Євген народився у місті Кілії, що на Одещині. “Після школи вступив до професійно-технічного училища, вивчився на тракториста, — розповідає рідна сестра воїна Юлія Носач. — Працював за спеціальністю в місцевому господарстві, працював не лише на тракторі, а й на комбайні, міг самотужки полагодити будь-яку сільгосптехніку. Дуже любив мопеди й мотоцикли”.
За словами співрозмовниці, Євген був щасливий в особистому житті. З дружиною Зориною познайомився у спільній компанії, невдовзі закохані побрались. Пара виховувала трьох дітей: дочку Карину, синів Стаса й Богдана. Дуже гордився ними і робив все для того, щоб вони ні в чому не мали потреби.
У період АТО Євгена Тимофєєва мобілізували. Він служив у прикордонних військах на Одещині, зокрема й на острові Зміїний. Після демобілізації далі працював на сільгосппідприємстві. Коли почалася велика війна, приєднався до тероборони.
“Брат спершу служив у роті охорони. Разом із побратимами перевіряв документи на блокпостах, забезпечував громадський порядок. Та в січні 2023 року Євгена відправили у Бахмут. Повернувся звідти з контузіями, мовчазний, адже там було справжнє пекло, — каже Юлія Носач. — Усі троє братових дітей були неповнолітніми, тому йому дали відстрочку від мобілізації. Але ненадовго. У вересні минулого року його знову призвали на службу”.
Після навчання Євген Тимофєєв у складі 35-ї окремої механізованої бригади вирушив на Покровський напрямок. “Брата призначили заступником командира взводу, адже він був досвідчений воїн, — зауважує сестра. — У розмовах з нами часто ділився своїми переживаннями. Казав, що йому боляче відправляти хлопців на завдання, розуміючи — нерідко це квиток в один кінець. Ще 6 листопада Євген набрав нас з іншого телефону, бо свій втратив, і повідомив, що все у нього нормально, що любить нас і передзвонить. Але більше не зателефонував. 8 листопада 2024-го разом з побратимами він виконував бойове завдання в Іллінці. Ймовірно, цей населений пункт уже був окупований ворогом, і наші бійці пробували відбити позиції. У цьому бою Євген зник безвісти. Ми до останку сподівалися, що він живий, що, можливо, у полоні”.
Але 27 жовтня цього року рідним воїна прийшло сповіщення про збіг їхніх ДНК з даними експертизи тіла, яке окупанти повернули в рамках обміну. “Нам показали фото, на якому були особисті речі брата — срібний ланцюжок з дерев’яним хрестиком, браслети з ниток, які йому подарував військовий капелан у Бахмуті, та псалом 90 на блакитній стрічці, яку передала мама, — зауважує Юлія Носач. — До речі, напередодні мамі наснився поганий сон, де вона вся у чорному і шукає Євгена. На жаль, цей сон став дійсністю”.