Сергій Глондар — офіцер, служив у полку спецпризначенців. 16 лютого 2015 року в зоні АТО разом із побратимами супроводжував колону з пораненими та вбитими солдатами ЗСУ. Потрапили в засідку бойовиків.
“Чоловік повідомив мене напередодні, що виконуватиме бойове завдання. Минув день, на дзвінки він не відповідав, я занервувала, — каже Катерина. — Потім до матері Сергія зателефонували невідомі, представились “казаками війська Донського”. Заявили, що чоловік у полоні... Ми довго не вірили, проте в інтернеті окупанти опублікували списки, там було прізвище Глондар.
Знаємо, що спочатку Сергія та його побратима тримали в приміщенні СБУ у Донецьку, нібито возили розчищати Донецький аеропорт. Потім перевели у Макіївську колонію, він постійно у камері. Чоловік писав мені листи, просив теплий одяг, хліб, сіль. Але дорогою мою передачу бойовики розграбували, віддали тільки шкарпетки та зубну щітку...
Останні два роки від коханого нема листів, телефонував він востаннє у 2016 році. Який стан його здоров’я — теж не знаю”.
Катерина Глондар виховує двоє дітей: 6-річну Марійку та 4-річну Анну. Про вагітність молодшою дізналась у той день, коли коханого чоловіка забрали у полон. Батько свою дитину досі не бачив. Жінка ходить на роботу, постійно бере участь в акціях, зустрічається з міжнародними місіями.
“Днями ми мали розмову з представником ОБСЄ в гуманітарній підгрупі Тоні Фрішем, — каже Катерина. — Риторика не змінилася. Мовляв, “маємо однакові умови тримання з обох сторін”. От тільки до утримуваних осіб на території України мають доступ усі міжнародні організації, а на окупованих — тільки обрані.
Ми розуміємо, що на різдвяні свята Сергій та інші полонені так і не повернуться... А донечки його так чекають! Молодша — копія тата. Нещодавно взяла валізку й давай збирати речі. Мовляв, поїде до батька, бо їй важко зрозуміти, чому в усіх він є, а з нею тільки мама”...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що робити, якщо вашу дитину змушують прибирати в школі.
