Переселенка з Лемківщини вперше в житті побачилася із внуком рідного брата, з яким їх розлучили нелегкі обставини життя. Він був один із 60 гостей, що прийшли до неї на день народження.
...“Ой, дитинко, дякую Богу за то, що дав мені таке життя. Ніколи не думала, що буду ще на 100 років гостей приймати”, — з усмішкою каже мені Марія Іванівна Стець, жителька села Нагірянка Чортківського району. Народилася вона у селі Завадка Романівська Кросненського повіту Підкарпатського воєводства. Активно займалася художньою самодіяльністю, виступала на сцені у Кракові. У 1944 році її разом із мільйонами українців силоміць виселили із рідної землі. “Рідна Лемківщина завжди в мене перед очима, — каже жінка з тугою в голосі. — Немає дня, щоб я не згадувала про свою батьківщину”.
Онука Марія розповідає, що бабуся з чоловіком і родиною під час переселення пережила справжнє жахіття. “Їх вивозили взимку у холодних товарних вагонах, — каже Марія Духняк. — Бабуся тоді саме народила доньку Олю. Але немовля загинуло через страшні морози і голод. Родину привезли аж на Дніпропетровщину. Жінки залишилися там, а чоловіки поїхали на Західну Україну шукати хати, аби оселитися. Так і потрапили у Нагірянку Чортківського району. Уже тут у бабусі народилося двоє доньок — Ганна та Емілія”.
Жінка спершу працювала в колгоспі, згодом — вихователькою у дитячому садку. Чоловік помер понад 30 років тому. Сьогодні ювілярка живе сама. Доньки просять її оселитися у них, але пані Марія відмовляється. Каже, що, доки може, хоче жити в рідних стінах. У жінки — світла пам’ять. “Я досі пам’ятаю вірші зі школи, — каже бабуся Марія. — Пісні всякі. Але співати вже мені трохи важко”.
У роду ювілярки було багато довгожителів, тож, ймовірно, це один з її секретів тривалого життя. А ще бабуся завжди споживала просту їжу, особливо любить лемківські страви — киселицю, яку варили на вівсі, підбиваний червоний борщ. “Мама таблеток не пила десь до 80 років”, — додає донька Ганна.
Марія Стець має велику родину. У неї дві доньки, шестеро внуків, семеро правнуків, п’ятеро праправнуків та двоє прапраправнуків.
На ювілей до жінки прийшло 60 гостей — рідні, близькі друзі, лемки із різних куточків України. А справжньою несподіванкою для всієї родини став приїзд на свято внука рідного брата пані Марії з Варшави Марека Рачинського. “Він знайшов нас завдяки поширеній в соцмережі світлині, — розповідає онука ювілярки Марія Духняк. — Сконтактувався з моєю донькою Іриною і приїхав до нас в гості. Був вражений, коли дізнався, що дідусева сестра ще нині при доброму здоров’ї та святкує сторіччя. І вирішив навідатись”.
У пані Марії було четверо братів і дві сестри. Один із братів не хотів переїжджати з Лемківщини і заховався у лісі. Він довго переховувався і так потрапив у Варшаву, де й оселився. Українська родина досі не знала, що з ним сталося, адже зв’язок був втрачений. Зустріч із його онуком була дуже зворушливою для всіх.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про примусових заробітчан Третього Рейху
