Вадим Назаров із позивним “Малий” став на захист країни ще до повномасштабного вторгнення, у 18 років. Служив у 58-й окремій механізованій бригаді імені Івана Виговського. З лютого 2022 року старший солдат Назаров разом із побратимами боронив Чернігівщину. Життя військового обірвалося на початку березня.
“Вадим народився у місті Теребовлі на Тернопільщині, ще маленьким із батьками переїхав у Звягель на Житомирщину. Запам’яталося його тепле ставлення до молодшої сестрички, яку водив до школи. Ви б бачили, як він поправляв їй одяг, оберігав, — згадує його класна керівничка Наталія Підкаура. — У 2015 році Вадим закінчив місцеву школу №7, а через рік уклав контракт із ЗСУ”.
Вадим служив у 30-й окремій механізованій бригаді стрільцем-регулювальником, зв’язківцем, розвідником, воював у Донецькій та Луганській областях.
“У 2018 році ми одружились і мешкали у Сумах, — розповідає Анастасія Назарова, дружина воїна. — Після того як у чоловіка закінчився контракт, він працював у супермаркеті та колонії охоронцем. Наприкінці 2020 року народився наш син Ростик. Вадим так тішився, бо ж це — продовження роду. Чоловік мріяв мандрувати Україною, любив відпочинок на природі. Водночас його вабила армія, він завжди наголошував, що повинен допомогти країні, бо вона у біді”.
Тож у 2021 році Вадим Назаров знову підписав контракт із ЗСУ, був розвідником у 58-й окремій механізованій бригаді імені Івана Виговського. Коли почалось повномасштабне вторгнення, “Малий” разом з побратимами боронив кордони Сумщини, брав участь у боях на Чернігівщині.
“Останнє повідомлення від чоловіка надійшло 9 березня. Він написав, що дуже сумує та кохає, — каже Анастасія Назарова. — А я відповіла, що він для нас — все на світі, щоб беріг себе. Та за годину, як уже тепер відомо, українських бійців у селі Лукашівка окупанти накрили вогнем. Зв’язок з Вадимом обірвався. Командир сказав, що доля військових не відома. Я скрізь розмістила оголошення, сама намагалась хоч щось дізнатись про чоловіка. Невдовзі мені зателефонувала родина Баєвих з Лукашівки. Розповіли, що Вадим у них був, вони намагались його сховати, переодягли у цивільний одяг”.
Військовий розповідав цим людям, що його мають забрати побратими, дзвонив їм. Можливо, ці розмови й перехопили окупанти. Бо невдовзі у дім увірвались росіяни, знайшли форму українського бійця і забрали його. Баєви благали не вбивати військового, але...
“Як з’ясувалося, окупанти привели мого чоловіка до Вознесенської церкви у Лукашівці, там розташовувався їхній штаб, — каже Анастасія. — Зв’язали руки та холоднокровно розстріляли на очах у місцевого підлітка. Тіло Вадима знайшли вже після звільнення села. Поховали чоловіка у Звягелі”. Воїна посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Наприкінці вересня цього року у Лукашівці відкрили монумент на честь наших захисників, які загинули у боях за село, серед них — і Вадим Назаров.
Українські слідчі вже встановили, що вбив Героя російський комбат, 30-річний Даніл Коблік, який воює проти України з 2014 року. Його справу заочно розглядають у суді.