Мужній та сильний, з чарівною усмішкою та надзвичайно добрими очима — таким запам’ятали рідні та побратими 22-річного захисника Давида Форті. Лише через сім місяців його родина змогла забрати тіло та поховати хлопця, який за своє коротке життя врятував сотні побратимів... Указом президента герой посмертно нагороджений медаллю “За військову службу Україні” та орденом “За мужність” III ступеня.
“Давид — мій старший син, — розповідає мама воїна Тетяна Брайко. — Коли йому було 11 років, у нашій сім’ї народилася двійня. Давид був чудовим старшим братом! Загалом він завжди вирізнявся своєю спокійною вдачею, поміркованістю, міг помирити інших. У школі сина завжди ставили у приклад.
Давид розмірковував про військову службу, професію поліцейського чи рятувальника. Проте бабуся з татом порадили йти стопами батька — зв’язківця-залізничника. Син погодився. Але зрештою покинув навчання і у 19 років заявив, що йде до армії”.
У 2018-му Давид Форті підписав контракт із військовою частиною А3054 Нацгвардії у місті Дніпро.
“Син служив в елітному підрозділі, знайшов там друзів, з радістю опановував військову справу. Ніс службу на Донеччині, а ми чекали та молились про його повернення, — каже мама. — Через рік після закінчення контракту син перевівся у полк “Азов”, пройшовши серйозний та важкий відбір. Він захоплювався тим братерством, яке було в цьому полку на першому місці, там воїни — наче одна велика родина. В “Азові” Давид отримав звання старшого солдата, пройшов вишкіл і навчання за стандартами НАТО.
Згодом син вирішив стати парамедиком. Також навчав інших надання меддопомоги у бойових умовах. Всі його друзі та побратими кажуть, що мій син врятував сотні життів...
У 2020 році Давид вступив до Одеського університету внутрішніх справ і заочно навчався на факультеті права, планував стати військовим психологом”.
Окрім того, що Давид Форті воював, він займався евакуацією поранених, в імпровізованому мобільному шпиталі в бункері “Азовсталі” надавав допомогу пораненим.
“Я натрапила на відео з евакуації поранених гелікоптерами, на ньому впізнала свого Давида, — додає пані Тетяна. — Востаннє з сином вдалось поспілкуватись його батькові. Воїни вже тоді розуміли, що може статись лихо, тож Давид прощався. Він попросив кремувати його... Тато й слухати цього не хотів, казав, що ми чекаємо його тільки живим та з перемогою”.
Я натрапила на відео з евакуації поранених гелікоптерами, на ньому впізнала свого Давида.
Втім увечері рідним сповістили, що парамедик з позивним “Форт” героїчно загинув...
“Син проводив евакуацію поранених із бункера. В той час рашисти з квадрокоптера кинули гранату, яка має такий принцип дії, що розривається у повітрі. Осколки потрапили Давидові в голову та шию, врятувати його не змогли, — ледь стримуючи сльози, каже мама Героя. — Ми довго боролись за те, аби забрати тіло сина з окупованого міста. Його повернули в рамках обміну влітку. Потім була важка процедура впізнання...”
Тіло Давида Форті кремували у Києві, як і заповідав мужній воїн...
