47-річний Юрій Наконечний зателефонував вранці 24 лютого до свого сина — 25-літнього Павла. Спитав, що той робитиме далі. “Піду на війну”, — почув у відповідь. “Я також”, — підтримав батько.
“Із дитинства Павло був впертий. Завжди добивався, чого прагнув, відмовляти було даремно”, — каже Юрій Наконечний, син якого працював учителем історії у школі.
А почалося все з книжки “Холодний Яр”, яка змінила життя Павла. Він загорівся ідеєю створити табір національно-патріотичного виховання для дітей. Батько підтримав, допоміг обрати ділянку в легендарному місці, на якій три роки тому разом з однодумцями створили табір “Поклик Яру”.
Відтоді щоліта Павло Наконечний навчав дітей віком 10 — 18 років домедичної підготовки, роботи зі зброєю, історії. А між літніми змінами продовжував зустрічі з вихованцями, найбільш підготовлені з яких ставали до лав ГО “Поклик Яру”.
Незадовго до великої війни Павло Наконечний поїхав до Роттердаму (Нідерланди) — відвідати місце поховання Євгена Коновальця. “На його могилі, що на цвинтарі “Кросвейк”, запалив свічку й повісив два прапори, а ще — поклав пригоршню землі, яку привіз з Холодного Яру”, — ділиться батько.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Павло, не вагаючись ні секунди, вступив до лав 73-го морського центру ССО. Його батько спершу вступив у тероборону рідного міста Черкаси, а потім вирушив на війну. “Після контузії я лікувався, синові вдалося провідати мене, — каже Юрій Наконечний. — У вільний день ми поїхали до Холодного Яру”.
“Бути тут — насолода для душі. Холодний Яр — це дім для вільних”, — сказав тоді Павло. “Він дуже хотів там побувати, може, щось відчував, — зітхає батько. — Перед поверненням на фронт син почав розмову про загиблого Юрія Руфа. Мовляв, йому не треба було воювати, він мав змінювати країну”. Тато тоді зауважив: “Тобі також не треба було йти на війну”. А син відповів: “Я не міг інакше”.
Павло Наконечний виконував диверсійні завдання в тилу ворога, розставляв міни, всілякі “сюрпризи” для окупантів. “Казав, що дуже непросто бути там, де довкола лише ворог, — ділиться пан Юрій. — 18 червня зателефонував командир групи, повідомив, що, повертаючись із завдання за лінією фронту, Павло загинув під мінометним обстрілом на території села Біла Криниця (Херсонщина)”...
Павла Наконечного неможливо було ідентифікувати. Тож батькові запропонували чекати на результати ДНК-експертизи, але він вирішив по-іншому. Приїхав до лінії фронту й, упізнавши, забрав тіло свого єдиного сина.
Павла Наконечного (позивний “Історик”) поховали на території “Поклику Яру”, присипавши місце останнього спочинку землею, яку він привіз із могили Коновальця.
Юрій Наконечний продовжує службу, готується до повернення на фронт. “Маю відомстити за сина, — каже чоловік. — Він хотів змінити світ на краще. Знаю, йому це вдалося б”...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чи буде битва за Південь
