Олег Кравець був відомим громадським та політичним діячем, учасником двох революцій, служив в АТО. Брав активну участь у змаганнях “Ігри Нескорених”, опікувався воїнами з інвалідністю та рідними загиблих військових. Коли ж розпочалася повномасштабна війна — одним з перших знову став на захист країни.
“Брат з дитинства мріяв бути військовим. Після закінчення школи успішно склав екзамени до військового училища. Але його не зарахували, бо не був комсомольцем, — розповідає Оксана Стинич-Кравець, сестра Героя. — Тоді Олег вирішив здобути будівельну освіту — спершу в училищі, потім у технікумі. А вже у дорослому віці закінчив Чорноморський національний університет імені Петра Могили і став магістром-міжнародником. Брат завжди казав, що освічені українці зроблять нашу країну відомою на весь світ”.
Олег Кравець брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. У березні 2014 року записався у тероборону Миколаєва, а вже в серпні воював на фронті у складі розвідувального взводу 28-ї окремої механізованої бригади. Брав участь у боях під Мар’їнкою, Красногорівкою, Спартаком. У березні 2015-го зазнав мінно-вибухового поранення в шию та кінцівки.
“Брат переніс контузію, високу ампутацію лівої ноги, складний перелом з подальшою фіксацією правої ноги, численні осколкові ураження шиї та тулуба... Але він ніколи не здавався! — каже Оксана Стинич-Кравець. — Ставши на протез, створив з побратимами ГО “Асоціація учасників та інвалідів АТО” Миколаївської області, організовував відпочинок родинам загиблих побратимів, займався патріотичним вихованням дітей полеглих воїнів”.
Подруга Героя Віра Курпіта каже, що Олег Кравець був дуже щирий, відвертий і чуйний. “Коли огортав сум, підходив, казав кілька слів — і поганий настрій одразу зникав. У нього було велике й добре серце. Навіть після втрати ноги він не припинив участі у громадській діяльності, далі боровся за нашу державу. Казав, що ми обов’язково маємо відстояти Україну і вигнати ворога геть. Ця клята війна забирає найкращих! Він міг ще так багато всього зробити для рідної країни, для її розбудови”, — мовить Віра.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег із перших днів пішов у територіальну оборону. “Знаючи про його проблеми зі здоров’ям, хвилювалася за нього, — каже Оксана Стинич-Кравець. — Але він казав: “Хто, якщо не я?” Пообіцяв, що, як тільки звільнять його Миколаївщину, буде займатися лише спортом. Адже був ще й багаторазовим переможцем Ігор Нескорених. Мріяв взяти участь у Паралімпійських іграх.
Після звільнення Херсону Олег перевівся у розвідку 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Він був людиною, чия воля сильніша за смерть. Справжнім патріотом, кожна клітина якого була просякнута любов’ю до України”.
Олег Кравець мав позивний “Кара”. Його девіз — “і прийде Кари час”. “Він і справді був карою для ворогів і батьком для побратимів, — зауважує сестра. — Коли я просила його повернутися додому, сказав: “Як я можу покинути своїх хлопчиків?”
Брат загинув біля Бахмуту. Під час виконання бойового завдання дістав смертельне мінно-вибухове поранення в голову. За два тижні до повномасштабного вторгнення ми поховали маму й тата з різницею п’ять днів. Олег просив, щоб його похоронили біля батьків. Тепер вони разом”.
Зараз триває збір підписів щодо присвоєння Олегу Кравцю звання “Герой України”: Про присвоєння звання "Герой України" військовослужбовцю 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Кравцю Олегові Анатолійовичу, позивний "Кара" (посмертно)
