“Чарівна усмішка, впевнена хода, приємний тембр голосу і теплий погляд”, — таким запам’ятали Максима Бурду всі, хто його знав. У перші дні повномасштабного вторгнення він, не вагаючись ні хвилини, добровільно приєднався до лав ЗСУ і став вправним оператором безпілотника однієї із штурмових бригад.
“Максим — мій єдиний син, моя гордість, велика любов. Він — випускник Ковельської загальноосвітньої школи №8. З дитинства захоплювався рукопашним боєм, гопаком, посідав призові місця на змаганнях і турнірах всеукраїнського рівня, — розповідає Ірина Максимук, мати Героя. — Неодноразово син був у військово-патріотичному таборі “Волинська Січ”. У п’ятому класі зацікавився фотографією, а вже через кілька років зняв перше весілля. Кожен, хто переглядав його світлини, казав, що в нього талант і велике майбутнє”.
Вищу освіту Максим Бурда здобув у Національному університеті “Острозька академія” за спеціальністю “журналістика”.
“Свою дипломну роботу він присвятив військовій фотографії, не маючи на той час ще жодного стосунку до військової справи. Мало хто брався за цю тему. В університеті син став співзасновником молодіжного хабу “Ватра — правильний простір”, був членом Молодіжної ради Ковелю, — каже Ірина Максимук. — Паралельно з навчанням працював графічним дизайнером у рекламній агенції. Захищати державу син рвався із 2014 року, проте тоді він був зовсім юний, вдалось його відмовити. А 2019 року Максим приєднався до тероборони Волинської області, де опанував правила ведення бою, тактичну медицину. Син відчував, що буде велика війна”.
У перші дні повномасштабного вторгнення Максим Бурда заявив матері, що добровольцем йде на фронт, хоч міг не робити цього, адже мав хворобу хребта. “Посадив мене на диван і сказав: “Роби що хочеш, плач, піду все одно”, — згадує мати. — Він міг допомагати в тилу як волонтер, але обрав інший шлях. На своїй сторінці в соцмережі написав, що не стоятиме у черзі до Польщі, а візьме автомат до рук”.
Спочатку Максим був у ТрО, далі став бійцем гранатометного відділення 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Обрав позивний “Фотограф”. Воїн вміло керував БпЛА. Завдяки тому, що надавав артилерії точні координати, вдалось знищити багатьох ворогів. Фотографія супроводжувала його і протягом усіх 11 місяців військової служби. Боєць створив телеграм-канал, де вміщував свої фото з передової, показував службу і побут наших воїнів.
“В останній місяць ми мало спілкувались, тому що ситуація на Бахмутському напрямку була важкою, — згадує дівчина бійця Марія Лукашук. — Раділа кільком його словам. За два дні до загибелі, коли було рівно 11 місяців, як ми разом, Максим написав зворушливе повідомлення: “Знай, ти найкраще, що могло зі мною статися. Я кохаю тебе понад усе на світі. Просто знай це”.
“Фотограф” загинув 26 січня 2023 року під час виконання бойового завдання у районі Бахмуту — внаслідок артилерійського обстрілу дістав несумісні із життям поранення. До свого 26-річчя Максим не дожив уього чотири дні. Поховали бійця з військовими почестями у Ковелі на Алеї Слави. Після похорону мати та дівчина Героя впорядкували його фото й організували виставку робіт у різних містах України та за кордоном (США, Польща). Посмертно воїна нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.