Із дитинства львів’янин Андрій Филипчук брав участь у розкопках, які очолював його батько Михайло Андрійович — директор Інституту археології ЛНУ імені Івана Франка. Відтоді сенсом життя Андрія стала археологія. На основі досліджень він доводив, що українці — давня і потужна нація!
“Понад 20 років тому, навчаючись у школі, я брав участь у дослідженні Пліснеська на чолі з Михайлом Филипчуком. Там познайомився з його сином Андрієм, який також ще був школярем, — пригадує Володимир Шелеп, директор Історико-культурного заповідника “Давній Пліснеськ”. — Відтоді й почалась наша дружба, основою якої стала наука та любов до України”.
У студентстві після лекцій друзі займались реставрацією кераміки, консервацією кам’яних та металевих артефактів. Після закінчення аспірантури Андрій Филипчук викладав улюблений предмет в університеті, став заступником директора з наукової роботи Історико-культурного заповідника “Давній Пліснеськ”, членом Спілки археологів України та ГО “Підгірці-Шолом”.
“Андрій був скрупульозним і уважним до дрібниць. Вірив, що завдяки археології можна дізнатись правдиву історію України, — каже Володимир Шелеп. — Зокрема, волів донести широкому загалу інформацію про те, наскільки були розвинутими наші предки ще в VII — X століттях як в оборонних технологіях, так і в ювелірному мистецтві”.
Щовечора після роботи Андрій Филипчук проводив час із дружиною і сином Артуром. А з четвертої ранку брався за наукові праці. “Він постановив собі за мету щодня писати декілька сторінок за результатами своїх досліджень, — провадить друг. — Ніби поспішав жити”.
● Андрій Филипчук із дружиною Галиною та сином Артуром. Фото надала дружина Галина Филипчук
“Андрій написав понад 150 наукових та науково-популярних праць та монографій, підготував до захисту дисертацію “Археологічні пам’ятки празько-корчацької культури в басейнах рік Прут та Дністер”, — додає дружина Героя Галина.
24 лютого 2022 року Андрій Филипчук вступив до лав 103-ї бригади ТрО. “Як науковець він міг не йти на війну, а зайнятись волонтерством, — каже Галина. — Проте навіть не розглядав іншого варіанта, аніж стати на захист країни”.
Фото надала дружина Галина Филипчук
Археолог був навідником СПГ-9, бойовим медиком. Один з побратимів пригадує, як у бою отримав поранення у ногу, і Андрій накладав йому турнікет в окопі. У госпіталі медики зауважили: якби боєць не отримав такої фахової допомоги, ногу довелося б ампутувати. “А у вільні хвилини він читав на передовій Святе Письмо і вивчав англійську”, — провадить Володимир Шелеп. За словами друга, Андрій завжди знаходив час для саморозвитку, навіть на війні.
“Нам Андрійко мало розказував про перебування на нулі, — каже сестра Героя Христина. — Знаємо, що брав участь у важких операціях з евакуацій поранених і тіл загиблих, у наступальних та оборонних діях”.
Востаннє Андрій приїжджав додому в січні, тоді майже весь час приділив сім’ї. А потім повернувся у стрій. Позиції бійців були в лісах Луганщини. “Їх постійно накривали зі всієї зброї — “Гради”, “Смерчі”, “Урагани”, — каже Володимир Шелеп. — Другого лютого під час артилерійського обстрілу Андрій загинув. Це дуже важка втрата, він був опорою для нас усіх. Тепер завжди буде біля свого шестирічного синочка як ангел-охоронець”.
“Такі, як Андрій, приносять світло у цей світ. Він мав хоробре серце й вільну душу, — каже дружина Героя. — Він був відданий своїм життєвим принципам: “Бог — Україна — Сім’я”. Це втрата не лише для нас — рідних, але й для науки та України, у перемогу якої він палко вірив”.
