За дев’ять років служби в армії Нової Зеландії капрал Домінік Абелен набув чималого досвіду й вмінь, якими вирішив поділитись з бійцями ЗСУ. Відтак приєднався до лав Іноземного легіону. Рідним же сказав, що подався у мандри.
“Ми з Домініком познайомились у Києві на початку травня, — розповідає Жанна Цвір. — Він виявився багатогранною особистістю: займався спортом, йогою, брав участь у марафонах, багато читав, подорожував, планував відкрити готель. А ще мріяв мати багато дітей, навіть думав про всиновлення.
Я поцікавилась, чому він вирішив приїхати до України. “Вважаю своїм обов’язком допомогти українцям, адже правда на вашому боці”, — сказав Домінік. — Тому, будучи професійним військовим, вирішив не лише поділитись власним досвідом, але й взяти участь у бойових діях”.
Спершу Домінік (позивний — “Толкієн”) був інструктором, навчав українських бійців тактичної медицини, а також освоєння сучасної зброї (зокрема, протитанкових керованих ракет NLAW). “Він був вражений завзяттям наших воїнів. Бо навіть коли інструктори втомлювались, бійці просили продовжувати, аби побільше дізнатись”, — пригадує Жанна.
А в середині літа Домінік вирушив на фронт. “Я прошусь на кожну операцію”, — писав він Жанні, розповідаючи про “прильоти” ворожої артилерії, порятунок поранених бійців, а ще — про страх. “Усім страшно. На війні страх — необхідність! Якщо людина не боїться, швидше за все, не виживе, бо не буде обережною, — ділився Домінік. — Головне — не дозволити страху подолати тебе”.
Головне — не дозволити страху подолати тебе.
Відколи ж “Толкієна” призначили командиром групи, запевняв, що завжди йде першим, бо не хоче ризикувати життям побратимів.
“Домінік казав, що йому дуже допоміг досвід, отриманий на службі в армії Нової Зеландії, хоч і зауважував, що справжня війна — набагато складніша”, — пригадує Жанна. Зокрема, на службі в армії його країни не задіювали дрони. Чоловік планував повернутись на батьківщину й поділитись отриманими під час бойових дій знаннями.
Востаннє він написав Жанні 22 серпня: “У нас усе добре, прибула підмога, ми обережні”. Наступного дня Домінік Абелен загинув під Волновахою. Його тіло досі не вдалось забрати...
Жанна розшукала рідних Домініка, надіслала їм не лише його знімки з війни, але й добірку роздумів, якими він ділився. Його батьки — розлучені, чотирьох синів і доньку виховав тато. Він сказав Жанні, що пишається Домініком, який віддав життя за те, в що вірив...
Мати ж попросила зачитати на прощальній церемонії, яку провели в Будинку профспілок у Києві, її слова: “Я не знала, що Домінік в Україні, звістка про його загибель розбила мені серце. Я любитиму його й сумуватиму за ним вічно”. Згодом співчуття родині висловив міністр оборони Нової Зеландії.
“Домінік був одним із найкращих! — каже Жанна Цвір. — Тепер він герой не лише для України, але й для Нової Зеландії, для своєї родини й друзів, для мене! І назавжди залишиться героєм у наших серцях”.
