За словами зооволонтерки зі Славути, рукокрилих знайшла в лісі її знайома. Половина зі 164 кажанів важили лише 25 грамів і потребували допомоги.
“Інші були у більш-менш нормальному стані. Але крилани почали прокидатись і пищати, їх могли вполювати собаки, лисиці чи коти. Тож ми вирішили негайно евакуювати кажанів у безпечне місце. Оселила їх на кухні свого приватного будинку, яка не опалюється. Також пошила спеціальні мішечки, в них рукокрилі спали, — розповідає 36-річна Галина Вдович. — Постійно була на зв’язку з фахівцями, які давали інструкції з догляду малечі, годувала її козячим молоком та сумішшю для цуценят і кошенят. А згодом кажанчиків забрали працівники Рівненського зоопарку”.
За понад п’ять років Галина Вдович врятувала сотні тварин і птахів — ласок, куниць, лебедів, грачів, орлів, сов, лелек... “Коли була дитиною, у мене завжди жили собаки, коти та інші хатні улюбленці. Дуже шкодую, що свого часу не вивчилась на ветеринара, — зауважує. — З чого почалося моє волонтерство? Якось зайшла до зоомагазину і побачила в клітці дикого сокола з переломаним крилом, яке почало гнити. Сльози навернулися на очі. Побачивши це, власник віддав мені птаха. Знайшла фахівців, які допомогли порадами, і стала його лікувати. Зрештою сокіл вижив, але втратив крило і залишився у мене. До речі, годувала його гризунами. Далі був яструб, якого виходила й передала до реабілітаційного центру на Київщину. А ще — чорний лелека, в нього була травма крила, тому не міг літати.
А одного разу зателефонували колеги-волонтери з Одеси й попросили врятувати... ласок. Казали, що їхню маму вбили, а вони лиш відкрили оченята й можуть загинути. Заради цієї “спецоперації” я відпросилась з роботи і попутками добиралась кілька годин до Кам’янця-Подільського. Взяла зі собою велику переноску, але всі чотири тваринки вмістились на моїй долоні. Такі були крихітні. Ви б бачили, як здивовано на мене дивились пасажири автобуса, коли в салоні кожну годину годувала ласок спеціальним молоком. А коли малята підросли, випустила їх у дику природу”.
Тепер у Галини Вдович живуть лелеки й соколи. Доглядати птахів допомагають діти та чоловік. “Вони жартують, що вже звикли до нашої “божевільні”. Найбільше люблю момент, коли вигляділа тваринку чи птаха і випускаю на волю, — додає зооволонтерка. — Тоді так пишаюся, що завдяки мені чиєсь життя врятовано”.
