За понад дев’ять місяців майстриня створила 25 оригінальних головних уборів.
“Близько десяти років я працювала у банку, а потім стала брейдером — майстром із заплітання косичок. Спершу робила зачіски своїй донечці, фотографувала і виставляла в соцмережах. Одного разу мені зателефонувала дівчина, котра відкривала студію, і запросила на роботу, — розповідає Анастасія Лахно. — І так я стала плести коси клієнткам, додаючи волоссю довжини, стилю й кольору штучними пасмами. Маю вже 12 років досвіду”.
За словами співрозмовниці, у травні 2024-го вона дізналася, що хвора на рак. “Одне з питань, яке, крім лікування, турбувало мене, — що буде з волоссям? Я не хотіла перуки, адже це незручно. Вона часто сповзає, у ній гаряче, та й вигляд має доволі штучний, — каже Анастасія. — І одного дня в мене з’явилася ідея нашити на трикотажну пов’язку косички із гіпоалергенного матеріалу — канекалону. Вони легкі, гарні й зручні, не парять і мають природний вигляд. На одну пов’язку потрібно 30 — 40 косичок. Її надягаю на голову, а зверху — кепку, хустку чи шапку. Спершу робила штучні коси для себе, але подруга запропонувала створити соціальний проєкт. Мовляв, проблема актуальна, я зможу допомогти багатьом. Виклала допис у соцмережі, на який відгукнулися десятки жінок. У мене на той час було менше коштів на штучні коси, ніж тих, хто хотів їх отримати, тому провела розіграші, щоб усе було чесно. Досі пам’ятаю 16-річну дівчину, яка була серед перших учасниць. І вона не виграла. Мені боліло за неї серце, я знайшла можливість і подарувала їй головний убір. Вона дуже зраділа”.
Щоб втілювати мрії онкохворих жінок, Анастасія на своїй сторінці у соцмережі весь час оголошує збір коштів. Також один із місцевих магазинів дає їй щомісяця 10 тисяч гривень на матеріали. Доглядати штучні коси, каже майстриня, легко. Досить їх раз на місяць випрати при низькій температурі у машинці й висушити.
“Тепер до мене звернулися пацієнти черкаського дитячого онкологічного відділення. Найменшій — два роки. То я і їй створила пов’язку з косами. Дуже боляче бачити хворих діток. І дорослих теж. Загалом мої вироби замовляють жінки з різних куточків країни. Плачу, коли дивлюся відео, як вони одягають головні убори і дякують. Кажуть, що завдяки їм стають не тільки красивішими, але й впевненішими в собі, — додає Анастасія Лахно. — Цей соціальний проєкт дає мені сили рухатись далі, бо лікування триває. Пройшла вже найважчі етапи — операцію, хіміотерапію та опромінювання. Вірю, що і я, і мої дівчатка обов’язково одужаємо”.
