У львівській родині Хрущів ніколи не було військових. Роман з дитинства захоплювався малюванням, тож після навчання викладав “академічний рисунок” в Академії друкарства. А його молодший брат обрав інженерію у галузі машинобудування, навчався на першому курсі магістратури. Брати розуміли, що рано чи пізно почнеться велика війна, тому проходили вишколи.
Торік, 24 лютого, о п’ятій ранку Романові зателефонував молодший брат: “Почалось”. Брати без вагань вирішили добровільно стати на захист рідної країни. “Батьки не відмовляли, бо розуміли, що це даремно, — каже 24-річний Ігор. — Такі в нас характери: якщо щось вирішили, то це вже остаточно”.
Разом з однодумцями поїхали на вокзал, аби дістатись до Києва. У столиці потрапили до рекрутингового центру полку “Азов”. “На початку квітня з нас сформували підрозділ у складі ССО, відправили на Запорізький напрямок, — розповідає 30-річний Роман Хрущ. — Там кожного дня русаки забирали по 20 кілометрів української землі. Нас перекидали на підтримку інших підрозділів”. Згодом брати приєдналися до новосформованої 3-ї окремої штурмової бригади, яка воювала зокрема і на Бахмутському напрямку.
● Ігор Хрущ.
За понад рік служби Роман пройшов шлях від стрільця до головного сержанта взводу. Ігор же був кулеметником, а став командиром штурмового відділення. “У червні під час п’ятого штурму подавили русаків, відвоювали важливу ділянку фронту”, — провадить Роман.
● Роман Хрущ.
Далі була ще одна операція — у районі каналу Сіверський Донець. Нашим бійцям треба було переміститись через відкриту місцевість. Перша група, якою командував Ігор Хрущ, проскочила. Пролунав вибух. “Я побачив, що прилетіло саме в групу, де був Роман, — пригадує Ігор. — Побіг туди, через сильний дим нічого не було видно. Але натрапив на пораненого брата”.
Роман каже, що від ударної хвилі та поранень у нього заніміли руки, ногу посікло осколками. “Лежав і думав, що стечу кров’ю, бо навіть турнікети не можу накласти, — розповідає військовий. — Аж раптом серед диму побачив брата”. Ігор спитав, де поранення, наклав турнікети. Романа разом з іншими пораненими встигли відтягнути в безпечне місце. А за декілька секунд ворог знову почав гатити по тій ділянці. Попри шквальний вогонь, українські військові таки виконали завдання.
Щойно з’явилась можливість, Ігор поїхав у Дружківку, куди евакуювали старшого брата. У тіло Романа потрапило близько 15 осколків (у лікарні видалили чотири з них). Згодом зі своєї броні він дістав ще майже 30 осколків. Роман проходив лікування у лікарнях кількох міст, зрештою потрапив до Львова. “Найбільше постраждав правий бік, — каже Роман. — Лікарі в основному займались ногою. Бо руку я відчував, хоч і не міг нею рухати”.
...У серпні Ігор Хрущ мав їхати на курси інструкторів, але взяв участь у черговому штурмі на Бахмутському напрямку. “По нас тоді працювало багато артилерії, такої кількості озброєння ворог раніше не застосовував”, — каже Ігор. Коли приїхала евакуаційна машина, воїн побіг допомогти пораненим. Аж раптом поряд впала міна.
“Осколками мені посікло сідницю, на правій нозі частково відірвало великий палець, сильно боліла ліва стопа, потім виявилось, що там два переломи, — ділиться боєць. — Наклав турнікети на обидві ноги й попрямував до машини: біг, падав, вставав і знову біг, але дістався до автівки”.
Ігореві пощастило, його швидко доправили до стабпункту в Костянтинівці, де хірурги пришили палець на нозі. Після операції він відразу ж зателефонував Романові, який уже знав, що брата поранено. Зрештою, Ігор Хрущ також потрапив до Центру “Незламні” у Львові. Тут брати й зустрілись, навіть деякий час перебували в одній палаті.
Фото з архіву НРЦ "Незламні"
У Романа попереду операція на нозі, де рубець приріс до нерва. Через це при напруженні ногу проймає біль, наче струмом, важко ходити по нерівній поверхні. Щодня його підтримує 28-річна дружина Зоряна, також художниця. А поряд з Ігорем — 23-річна кохана Олеся.
Після реабілітації брати планують повернутися на службу. І хоча в штурмових діях через стан здоров’я вже не зможуть брати участь, хочуть стати інструкторами. “Немає сенсу нині займатись чимось іншим, окрім війни. Спершу треба перемогти, — каже Роман Хрущ. — Від цієї боротьби залежить майбутнє нашої нації”.