Він пережив полон бойовиків, був поранений, а нещодавно здолав смертельну недугу.
Дмитро Скоморох народився і виріс на Луганщині. Працював будівельником, підробляв вантажником у магазині. Одна зі співробітниць, чоловік якої був активним учасником батальйону сепаратистів, вирішила, що Дмитро Скоморох — член “Правого сектора”.
“Після роботи, 4 липня 2014 року, мене чекали п’ятеро бойовиків, — каже Дмитро. — Відвезли на свою базу, що на території покинутої військової частини, і тиждень нещадно катували. Змушували у чомусь зізнатися...”
Чоловіка шукали рідні: дружина подала заяву в поліцію, мама зверталась до керівника бойовиків, сестра теж била на сполох серед знайомих. Через тиждень Дмитра з поламаними ребрами, ушкодженими барабанними перетинками і ножовими ранами знайшли кинутого просто на вулиці.
“Я підлікувався і пішов до військкомату — відчував, що мушу доєднатися до ЗСУ. Проте там глянули на мене, на мої травми — і відмовили, — згадує чоловік. — Тоді я вирішив, що разом із дружиною буду допомагати військовим чим зможу: кухонним приладдям, харчами, теплими речами...”
Широкомасштабне вторгнення росії застало Дмитра на роботі. Уже ввечері він став бійцем роти контрдиверсійної боротьби 111-ї бригади ТрО.
“У перші дні війни ми чергували на блокпостах, виявляли ворожих коригувальників, російських диверсантів, зрадників”, — розповідає боєць.
Одного дня їх попередили, що у районі Білогорівки росіяни почали перекидати техніку на протилежний берег річки. Так для Дмитра розпочалася битва на тамтешній переправі...
Він виконував військові завдання, хоч почувався погано, іноді навіть непритомнів.
“6 червня під час мінометного обстрілу я зазнав осколкового поранення. На щастя, лікар урятував мені життя, — каже співрозмовник. — Далі мене привезли в шпиталь у Дніпро. Там і діагностували рак сліпої кишки. Відтак скерували до Івано-Франківська, де зробили екстрену операцію. Я закінчив уже третій курс лікування. Дані комп’ютерної томографії хороші, немає ні новоутворів, ні метастазів. Але протягом року потрібно проходити обстеження”.
Мене привезли в шпиталь у Дніпро. Там і діагностували рак сліпої кишки.
А цього місяця боєць, який має двоє дітей (одна — рідна, друга — всиновлена), повернувся на службу у підрозділ! Він буде далі захищати країну від окупантів. Вірить: якщо Бог дає стільки шансів на життя, цим потрібно скористатися — і допомагати наближати перемогу України!
