“Ми вже 15 років у шлюбі, а мені весільне плаття досі сниться. І про весільний танець мрію”, — каже Кристина Єсєйкіна. Юрій ладен би здійснити її мрію — та бюджет не дозволяє. Чоловікові ще немає й сорока, а пенсія вже “інвалідська”. Поранили на передовій...
Кристина Єсєйкіна і Юрій Жук — 37-ма пара із 38 одружених на Майдані під час Помаранчевої революції. Живуть із 5 дітьми на хуторі Березовичі, що неподалік Володимира-Волинського.
Юрій сміється, що помаранчевому Майдану має щоранку кричати: “Слава!” Бо ж подарував йому щастя.
“Он воно: одне побігло корову доїти, двоє у школі, одне в садочку, а ще одне в ліжечку сопе”, — жартує. Показує обручку. Під “золото”, за 20 гривень. У Кристини така ж. Перед вінчанням купили у столичній підземці. “Я костюм мав, а моя революціонерка у спідничці заміж за мене йшла. Добре, хоч валянки зняла”, — каже. Той костюм був знаменитим: у ньому на Майдані пошлюбилося вже декілька хлопців. А от плаття білого не було. “Пішли ми з дівчатами на базар, думали, купимо хоч найдешевше, але воно коштувало стільки, що лише приміряла”, — згадує жінка.
До вінчання Кристина та Юрій були знайомі 12 днів. Вінчав молодих революціонерів отець Георгій з Києво-Печерської лаври. Свідками були побратими.
Найстаршому з дітей “помаранчевого феномену” Юркові — 13 років, Данилові й Богданці — по вісім, Станіславові — п’ять, Назарові — два з хвостиком.
Кристина каже, народили б і більше, але не можуть дозволити собі такої розкоші. Тих би п’ятьох поставити на ноги. На згадку про помаранчевий Майдан Юра з Кристиною забрали додому намет. А ще — посвідку про вінчання на барикадах, яку видав комендант помаранчевого Майдану.
Про Майдан 2013 — 2014 років нагадує відео. “Ось наш тато, у салатовій касці”, — показує мама. Юрій Жук був серед тих, хто йшов з дерев’яними щитами проти автоматів...
“Пам’ятаю перший БТР, я його з хлопцями підпалив, а тоді все, як у тумані, хлопці падають”, — зітхає Юрій. Окрім важкої контузії, чоловік отримав отруєння невідомими речовинами. Після Майдану його лікували в Італії.
Та досі мучить безсоння і лихоманка.
Коли почалася війна, Юрій пішов добровольцем. “Мені кажуть: нащо пустила? Але вони не знають мого Юру. Його серце дуже справедливе. І я знала, що він йде на війну, аби захистити мене й наших дітей”, — каже Кристина. Через декілька днів після народження п’ятої дитини — Назарчика — Юрія поранили. Дев’ять місяців боєць з Волині на псевдо “Хохол” лежав у госпіталях.
Нині Кристина та Юрій мріють, аби їхні діти жили у справедливій, європейській країні. Адже саме за цю мрію йшли на барикади та на фронт.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як волонтери на Львівщині печуть солодощі, а на виручені за них кошти допомагають потребуючим односельцям
