Марія Родзінська пережила Другу світову, брала участь у національно-визвольних змаганнях 1940 — 1950-х років. А нині чекає онука з війни.
“Мама народилася в селі Негівці на Калущині в родині сільського війта. Крім неї, у сім’ї було ще п’ятеро дітей, — розповідає донька ювілярки Любов Бунга. — Мама дуже хотіла вчитися, була здібна, та закінчила лише чотири класи. Як, мабуть, тисячі сільських дівчат у ті роки, на чиїх тендітних плечах трималися великі господарки”. Але досі пані Марія з теплотою згадує вчителя-поляка, який давав дітям власні гроші, аби ті купили собі зошити.
Наприкінці 1940-х років Марія зазнала великої втрати: перебрані на упівців радянські зайди вбили її сестру й на очах у родини розстріляли батька. Незабаром енкаведисти схопили і саму Марію. Дівчину тримали у приміщенні колишнього костелу в селищі Войнилів і нещадно били. Юнка заледве зосталася живою. Мати Марії підкупила охоронців смачними частунками. Правда, щоб бодай щось зварити, також доводилося ризикувати життям, бо родина переховувала у лісі корову, яку хотіли забрати до колгоспу. “Одне слово, пережила мама чимало, — продовжує пані Бунга. — У 23 роки вона вийшла заміж за старшого на п’ять років односельця Олексія Родзінського. Їхнє знайомство було романтичне: хоча молоді жили в одному селі, добре не зналися. Одного разу тато їхав підводою і побачив маму, яка стояла біля дороги з кошенятами, і попросив одне для себе. Так розговорилися й згодом стали зустрічатися”. Після сватання справили скромне весілля, на якому гості частувалися лише двома маленькими келишками.
Олексій, який також був із багатодітної родини, мав стару хату, куди й привів молоду дружину. Згодом спільно збудували новий будинок. Голова родини був будівельником, накривав дахи, потім працював на сільському млині. У подружжя Родзінських народилося аж семеро дітей: Іван, Анна, Михайло, Роман, Мирон, Дмитро і наймолодша Люба. Старші допомагали матері працювати на колгоспній ділянці. Робота була каторжною: норми великі, а оплата мізерна або й ніяка. “Мама дуже багато працювала. Ми мали овець. То вона пряла на “самотрясці” (прялка. — Авт.) нитки і в’язала нам всім теплі шкарпетки. Робила це вночі, після важкої колгоспної праці. А в неділю і на свята ліпила смачні вареники з яфинами (чорницями)”, — ділиться моя співрозмовниця.
У 52 роки Марія зосталася вдовою. Чоловік помер від важкої роботи на млині. Всіх дітей самотужки вивела, як то кажуть, у люди. Нині жінка живе у селі Копанки на Прикарпатті, в доньки Люби та її родини. Має 18 онуків, 28 правнуків та одну праправнучку. За словами пані Бунги, встає мама рано, щодня виконує неважку хатню роботу: лущить квасолю, чистить картоплю. Каже, що в 90 років ще навіть пасла корови.
Тримають на світі ювілярку не лише праця й велика родина, а й віра в Бога. Багато років вона була церковною сестрицею, вишивала священничий одяг і рушники до храму. На своє сторіччя Марія Родзінська також була в церкві, молилася за онука Мар’яна, який з посади сільського старости пішов захищати Україну, та за інших родичів. “Я, діти, багато пережила і ще стільки б пережила знову, аби була наша перемога”, — каже жінка, складаючи руки до молитви за Україну та її воїнів.
