Він піднявся на десятки вершин у різних частинах світу. Планував сходження на Еверест і був певен, що йому це вдасться. Проте всі плани обірвала повномасштабна війна. У перші ж дні вторгнення Олександр Заколодний взяв зброю до рук і боронив рідну Харківщину, після чого ніс службу на Донеччині.
Герой був членом збірної України з альпінізму. За сходження на п’ять найвищих вершин Паміру і Тянь-Шаню здобув звання “Сніговий барс”. Підіймався і на восьмитисячники: вершини Макалу і Нанга-Парбат, а також на гору Чо-Ойю.
“Улітку 2013 року в базовому таборі “Нанга-Парбат” на півночі пакистанського Кашміру ісламістські бойовики розстріляли десять альпіністів, серед яких було троє харків’ян, — розповідає Геннадій Копейка, президент Федерації альпінізму та скелелазіння Харківської області. — Олександр був у цей час на маршруті сходження...”
Дружина спортсмена Ольга — теж альпіністка, свого часу була чемпіонкою світу зі скелелазіння. Родина виховувала двох дітей жінки від першого шлюбу й двох — спільних.
“Коли у нашому місті побудували скеледром, Олександр став працювати там. Разом із дружиною вони тренували дітей, проводили змагання, — продовжує пан Геннадій. — Наполегливий, активний, вирізнявся рисами лідера, інколи різкий, проте своєї мети завжди досягав. Як товариш допомагав безвідмовно, на нього в будь-якій ситуації можна було покластися.
Два роки тому я запропонував йому стати віцепрезидентом Федерації альпінізму та скелелазіння України, бо знав, що впорається. І він не підвів. Також останніми роками Олександр займався так званим комерційним альпінізмом, возив групи у гори. Серед туристів були й військові, з якими дуже здружився. Завжди мав проукраїнську позицію, він з гордістю розгортав синьо-жовтий прапор на вершинах”.
Після 24 лютого дружина та діти Олександра Заколодного виїхали до Німеччини. А сам він записався добровольцем в окремий розвідувально-диверсійний підрозділ ГУР МУ “Кракен”.
“Разом з ним пішов служити його найкращий друг, також альпініст Григорій Григор’єв, — каже Геннадій Копейка. — Побратими називали Сашка “Скала” через його любов до гір, а він завжди виводив їх живими після найскладніших завдань. 23 січня вони з групою пішли в розвідку біля Соледару, але потрапили в оточення. Окупанти застосували гранати. Першим поліг Григорій...
23 січня вони з групою пішли в розвідку біля Соледару, але потрапили в оточення. Окупанти застосували гранати.
Після вибуху однієї з гранат Олександр знепритомнів. Коли прийшов до тями, бійці готувалися відступати. Він же кинувся до Григорія, сподівався врятувати друга. Але в той момент у нього влучила ворожа куля...
Поховали Олександра Заколодного поруч із другом-побратимом на Алеї Слави у Харкові. Їхні хрести на могилах зв‘язали мотузкою для альпіністів... Для нас це дуже важка втрата. Ми пам’ятатимемо наших спортсменів і вшановуватимемо їх на кожному з турнірів, які будемо проводити після перемоги”.
