Афія Хребтань народилась 15 лютого 1923 року. Тож нещодавно святкувала поважний ювілей! Бабуся разом із донькою живе на Вінниччині в селі Маньківка. Попри такий солідний вік, вона досі сама готує їжу, прибирає обійстя і планує навесні обробляти город. Довгожителька активно слідкує за новинами, адже двоє її онуків і правнук нині захищають Україну.
Пані Афія закінчила лише 4 класи школи, після чого пішла працювати ланковою.
“Коли мені було 19 років, я зустріла свого майбутнього чоловіка Євстафія. Йому тоді було 26. Він брав участь у радянсько-фінській війні (1939 — 1940 роки. — Авт.) А в 1941 році його знову забрали на фронт, — каже Афія Хребтань. — Та ми разом пережили цей складний час — я молилась за Євстафія, і він повернувся з фронту живим. Але пораненим... У 1942-му ми побралися, а наступного року в нас народилась донька Наталія”.
Після перемоги подружжя працювало у колгоспі. Незабаром у них з’явилась друга донечка — Марія.
“У 1965 році мій чоловік помер, адже поранення, яке він отримав на війні, дуже підкосило його здоров’я, а медицина в ті часи не була така, як нині, — каже пані Афія. — Ось так у 32 роки я назавжди залишилась вдовою...”
Довгожителька згадує, що все життя тяжко працювала. Навіть після виходу на пенсію куховарила під час великих застіль. А замовлень було достатньо, адже страви смакували людям надзвичайно!
“Навіть тепер, коли я готую, даю мамі скуштувати страву, аби вона сказала свою думку й дала пораду — що додати, що змінити, — усміхається 74-річна донька довгожительки Марія Хребтань. — До речі, її улюблена страва — борщ”.
Навіть тепер, коли я готую, даю мамі скуштувати страву, аби вона сказала свою думку й дала пораду.
Поки я розмовляю з пані Марією, чую, що бабуся Афія збирається йти годувати курей. Попри свій поважний вік, жінка активно господарює! Навесні планує засівати город — 30 соток.
“Вона не думає про смерть. Дуже любить працю. Настільки, що спить по 3 — 4 години на добу, а в інший час шукає собі заняття по дому, — каже донька. — Також багато молиться”.
Двоє внуків і правнук ювілярки — військові. 25-річний Петро три роки тому підписав контракт із ЗСУ. Воював у зоні АТО. І нині бореться за свободу України. Але от де саме — не розповідає. Інший внук — 44-річний Іван. Він ще в 2014 році добровольцем пішов на фронт. Тата з війни чекають дві донечки. А правнук — моряк, закінчив в Одесі військову академію.
“Ми чекаємо їх удома — з перемогою, — каже пані Марія. — А самі чим можемо, тим допомагаємо армії — переважно продуктами”.
Загалом у Афії Михайлівни четверо внуків, 5 правнуків і 1 праправнучка. Ювілярка вірить, що одного дня збере всіх за святковим столом — відсвяткувати нашу перемогу.
