Переживши два примусові виселення, жителька села Суходіл понад усе мріє про перемогу.
Жінка народилася в українсько-польській родині. Назвали її на честь бабусі-польки Францішки. “Мати моєї свекрухи була з дуже роботящої сім’ї. Четверо її братів поїхали до Канади на заробітки, а єдина сестра зосталася удома”, — розповідає родинну історію Олександра Волощук, невістка ювілярки. Батько дівчинки був сільський різник. Тому навіть у скрутні часи отримував за роботу м’ясо. А ще сім’я багато і важко працювала на полі, зате, як то кажуть, хліба ні до кого позичати не ходили.
Попри заможність родини, Франка так і не вчилася у школі. Від шести років допомагала матері по господарству. Коли вибухнула Друга світова війна, 15-літню дівчинку забрали на примусові роботи в Німеччину. Там вона потрапила до багатих господарів і важко працювала. Проте жити в неволі Франка не хотіла і втекла. Опинилася в Австрії, де її спіймали і повернули до німецьких господарів, які вже не випускали з ока непокірну чужинку. Після війни Франка повернулася додому. А незабаром знову опинилася в неволі. Її ув’язнили радянські посіпаки і як “зрадницю батьківщини” відправили в Зауралля, на один із військових заводів, де виробляли кулі.
Дівчині дивом вдалося врятуватись. У люті морози Франка їхала зверху на вагоні в Україну. Сильно обмерзла, зате дісталася до Києва, а відтак — до рідного дому. Була така худа й знеможена, що навіть рідна мати її не впізнала. Через кілька місяців після повернення юнка одружилася з односельцем, з яким зналася з дитинства. Його родина була небідною, але коли прийшли горе-визволителі, то все забрали. Подружжя прожило довге і добре життя разом. Жінка працювала в колгоспі, вирощувала буряки. Важко їй було, тому згодом стала технічною працівницею у місцевій школі. Звідти й на пенсію пішла. Чоловік теж трудився у колгоспі, був майстром з будівництва дахів.
У подружжя народилося двоє синів: Степан та Михайло, є троє онуків і стільки ж — правнуків. На жаль, старший син рано покинув цей світ, а з молодшим, Михайлом, та його дружиною Олександрою бабця й проживає. “Наша мати — чудова господиня. Дітей допомагала нам ростити, навчала їх казок, пісень, молитов, — мовить невістка ювілярки. — Завжди донькам моїм казала, що треба чесно та по совісті жити, ні з ким не сваритися і за все дякувати Богові. Тоді й будуть люди шанувати, і вік довгий проживеш”. До речі, мати Франки Волощук прожила 95 років. Нині стільки ж має її молодший брат, який мешкає у сусідньому селі. А сама ювілярка ще якихось п’ять літ тому залюбки поралася по господарству.
У неділю та свята пані Франка готувала страву, яку навчилася варити у Німеччині: книдлі-“бомби”. За словами Олександри Волощук, її свекруха змішувала потерту варену і сиру картоплю, додавала крохмалю. Із цієї маси робила “катулі” (великі кульки), мачала в борошно та варила у підсоленій воді. Коли книдлі зварилися, вкидала їх до юшки з м’ясом.
Пані Франка дуже побожна — щодня лягає та встає з молитвою. Коли ще мала силу і здоров’я, то не пропускала у храмі жодної служби Божої.
Зі сторіччям довгожительку привітали родичі, сусіди, знайомі. Ювілярка співала українських та польських пісень і розповіла гостям про своє заповітне бажання — що дуже хоче дожити до нашої перемоги.
