Суд не позбавив матір батьківських прав. Справу слухали у закритому режимі.
Йдеться про 78-річну Валентину Підвербну, яка у 2011 році, майже у 66-річному віці, народила здорову дівчинку. Щоб завагітніти, жінка сім років збирала гроші на курс лікування і штучне запліднення (близько 60 тисяч гривень). Зрештою Валентина потрапила у Книгу рекордів України, ставши найстаршою матір’ю.
Однак уже під час вагітності були тривожні сигнали щодо поведінки “рекордсменки”: Валентина відмовлялася відвідувати жіночу консультацію. Коли ж народилася донька, то не користувалася памперсами і дитячими сумішами, не допускала медичних працівників до дитини, не давала її обстежити.
Анна-Марія підростала, а найстарша мати час від часу потрапляла у скандали. Зокрема, кілька разів жителі Чернігова скаржилися на те, що жінка змушує свою дитину жебракувати. Однак соціальні служби таких фактів не підтверджували.
Втім події, які сталися пів року тому, привернули до цієї родини увагу ледь не всієї країни. 12-річна донька Валентини Підвербної Анна-Марія попросила про допомогу у соцмережі. Дівчинка написала про знущання матері, розповідала, що вона б’є її, ображає через косоокість і не дозволяє митися. Також дівчинка заявила, що рідна мати хоче довести її до самогубства.
Спеціалісти, які виїжджали за місцем проживання матері та дитини, склали акт оцінки рівня безпеки дитини й визначили його небезпечним. За згодою дівчинки її вилучили з родини, впродовж місяця вона перебувала у Чернігівській обласній дитячій лікарні.
“Аню обстежили лікарі, також з нею працювали спеціалісти, зокрема, психолог, — розповідає Дмитро Блауш, заступник голови Чернігівської обласної ради, волонтер. — Невдовзі стан дівчинки стабілізували, і її перевели з лікарні до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей у селі Хмільниця, що біля Чернігова. Там перебувають діти з проблемних сімей, з ними працює психолог”.
Дмитро часто провідує Анну в центрі, каже, що тепер дівчинка почувається щасливою.
“Її життя дуже змінилося. В Ані вже з’явилися подруги, — розповідає волонтер. — Дівчинка почала займатися спортом, дотримується збалансованого харчування, схудла. У Центрі в неї дуже активне життя, вона бере участь у різноманітних заходах. А ще Аня почала малювати. Крім того, вона навчається, адже дітки у цьому закладі здобувають освіту відповідно до свого віку”.
До речі, ще одна мрія дівчинки — позбутися косоокості. “Тепер посилено над цим працюємо, — каже Дмитро. — 20 жовтня, у день суду, офтальмолог оглянув Аню і сказав, що ще місяць вона має носити спеціальні окуляри. Після цього поїдемо з нею до Києва на огляд, і якщо лікар дозволить, то Ані зроблять операцію на оці. Знайшлися небайдужі, готові оплатити цю операцію. Зауважу, якщо раніше її мама Валентина була проти такої операції, то тепер її рішення змінилося, і вона вже згодна”.
На думку Дмитра, хоч і надзвичайно великою ціною, але те, що сталося, пішло на користь і дитині, і матері.
“Валентина стала поважати бажання своєї дитини. Вона відвідувала доньку в лікарні, приходить до неї і в Центр. Якщо раніше їхні зустрічі тривали 2 — 3 хвилини, то тепер вони можуть спілкуватися навіть годину. Та хоч їхні стосунки поліпшуються, Аня не має бажання повертатися до мами. Дівчинка була на засіданні суду. Вона задоволена рішенням, бо це те, про що вона просила”, — додає Дмитро.
Начальниця міського управління служби у справах дітей Чернігівської міськради Олена Зінченко каже, що судове рішення ще не набрало законної сили, оскільки є час на апеляцію. “Однак у суді було озвучено, щоб відібрати дівчинку в матері до досягнення нею 14-річного віку. Власне у цьому віці дитина вже набуває статусу неповнолітньої згідно із Сімейним кодексом (а до того часу вважається малолітньою. — Авт.). У такому віці дитина вже має право обирати, з ким із батьків проживати, її думку більше враховують. Ймовірно суд керувався цим, встановлюючи такий термін”, — пояснює чиновниця. За її словами, Анна-Марія перебуватиме у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей лише певний час. “Після того як судове рішення набуде законної сили, вона набуде статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Далі ми шукатимемо прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу, де дівчинка перебуватиме до 14-річного віку”, — пояснює Олена Георгіївна.
Тим часом сусідка Підвербної певна: якби з Валентиною краще працювали відповідні служби, навчали її, то таких проблем не було б. “Валентина стала спокійнішою, вона вже не “кидається” на людей. Щоправда, інколи чую, як кричить “я мати” і плаче. Мабуть, сумує за донькою. Її можна зрозуміти, може, вона й хотіла бути хорошою мамою, але не знала, як правильно спілкуватися з донькою та доглядати її. Ну і не варто забувати про вік жінки”, — каже сусідка.
