Бути бійцем по життю йому судилося самою долею. Він з’явився на світ у гелікоптері Мі-8. Річ у тім, що батько служив військовим прикордонником у Росії. І коли у матері почалися пологи, намагався швидко доправити її до лікарні. Проте цьому не сприяла погода — через туман екіпаж збився з курсу. Максим народився у небі. Через рік сім’я переїхала на Донеччину. Ще через десять — до Києва.
У столиці Максим став цікавитися спортом. Спершу разом із братом записався на фехтування. Згодом вирішив спробувати себе в регбі. До речі, звідси походить його позивний “Регбіст”. Крім того, з 15 років був палким фанатом “Динамо”. Після школи вступив до ПТУ на маляра, та остаточно знайшов себе у боротьбі. Захоплювався і бойовим самбо, і джиу-джитсу, і грепплінгом. Так розпочався його шлях спортсмена...
“Максим не залишився осторонь Революції Гідності, — розповідає 31-річний брат Віталій. — Разом із другом, який тепер служить під позивним “Француз”, вирішив створити проект, який би допоміг усім охочим навчитися самооборони та правил поводження зі зброєю”.
“Максим був не тільки хорошим бійцем, а й чудовою людиною. Стільки теплих спогадів, пов’язаних із ним! — згадує його товариш Роман Линдов. — Його боялися всі опоненти. Але для друзів завжди залишався душею компанії. Сміявся так, що неможливо було не сміятися разом з ним. І ніколи не сумував. Завжди вселяв спокій та впевненість. Переконував, що ми обов’язково переможемо.
Сміявся так, що неможливо було не сміятися разом з ним. І ніколи не сумував.
Його питали, чому пішов на війну, а він відповідав, що така ціна нашої свободи. Востаннє ми бачилися на прощанні з нашим товаришем “Лосем”. Жартували, що Макс гарненько набрав і важив 110 кілограмів. Збоку виглядав машиною. Він і був машиною. Нездоланною та непереможною. Я досі не розумію, як сталось, що він загинув...”
“День, коли він вирішив піти на фронт, пам’ятаю як зараз, — каже брат Віталій. — 24 лютого ми мали зібратися, щоб закінчити один спільний проект. Але Максим зателефонував зранку й запропонував зустрітися у тирі. Відразу заявив, що готовий йти добровольцем. Тож уже з перших днів пішов захищати Ірпінь і Гостомель, відбивав ворожий наступ. А вже згодом опинився на передовій...
Максим був відомою людиною у спільноті спортсменів. Тому друзі й однодумці запропонували створити петицію про присвоєння йому звання Героя України. І я неймовірно вдячний їм за це. Смерть брата — страшна втрата для нас. Але я дякую Максимові, що віддав усе за нашу свободу”.
