Біля одного з непримітних під’їздів у центрі Івано-Франківська збираються жінки. А потім гуртом підіймаються на другий поверх будинку — тут офіс “Спілки учасників АТО”. Усі ці жінки — дружини воїнів. Їхня спільнота так і називається “Дружина воїна”. Нині тут — 30 учасниць.
Дружини воїнів сідають за круглий стіл у невеликій кімнаті. Починаємо знайомство. Однією з перших свою історію розповідає 39-річна Марія Земська.
“У 2014 році чоловік підійшов до мене й сказав: “Завтра їду”. А наступного дня вирушив на фронт, це була третя хвиля мобілізації, — каже пані Марія. — На війні чоловік провів майже два роки. Дякувати Богу, повернувся живий, без травм і контузій. Коли прийшов з війни, то сказав, що тепер став цінувати сім’ю ще більше”.
Жінка зазначає: завдяки зустрічам у цій спільноті навчилася справлятися з емоціями, що пов’язані з війною та нелегким досвідом її чоловіка на фронті.
“Мій чоловік теж пішов у зону АТО в 2014 році, — розповідає 40-річна Галина Гуляк. — Ми саме оселились у новому будинку в Івано-Франківську. Дім ще перебував на стадії ремонту. І ось чоловік каже: “Я мушу йти”. Довелось залишатись самій — і дітей глядіти, і ремонт пильнувати. Важко було”.
Пані Галина долучилась до спільноти в 2016-му. “Тоді я побачила в соцмережах, що буде зібрання дружин воїнів. Вирішила піти. Мені тоді дуже потрібні були люди, які б могли зрозуміти, підтримати. А хто може краще це зробити, як не ті, хто переживає схожий досвід?” — каже пані Галина.
Жінка додає, що коли її чоловік був на фронті, вона перестала дивитись новини по телебаченню.
“Відмовитись від цього спонукали два випадки, — розповідає вона. — Спершу якось під час спільного з трирічною донькою перегляду новин стали розповідати про “двохсотих”. Дитина спитала: “А нашого тата не вб’ють?”
Я розплакалась і вимкнула телевізор. А потім під час перегляду новин батько чоловіка отримав інфаркт. Тоді вся наша родина перестала дивитись випуски теленовин”.
“А мій чоловік взяв повістку, пройшов медкомісію, замовив собі через інтернет бронежилет і каску — й усе це зробив так, аби я не знала! Потім прийшов і сказав: “Марійко, я завтра-післязавтра їду”, — пригадує 37-річна Марія Симчич. — Це був 2014 рік”.
Аби відігнати погані думки, поки чоловік був на фронті, вона стала ходити на зібрання дружин воїнів. “Через рік чоловік повернувся, — пригадує. — Війна його змінила — він став серйознішим, більше цінує сім’ю, я це відчуваю. Багато його друзів повідсіювались. А ще він змінив місце роботи, бо не зміг працювати там, де його питали “Ну і чого ти туди пішов?”
Одна із засновниць спільноти, 35-річна Тетяна Фреїшин, пригадує — коли дізналась, що її чоловік вирішив йти воювати, одразу ж почала думати про те, чим може допомогти йому та його побратимам.
“Почала сушити борщові набори, — каже вона. — Потім чоловік уже звідти телефонував, просив зготувати ще, бо хлопцям дуже сподобалось. А далі довелось заглиблюватися у тонкощі підбору касок, бронежилетів”.
Бути дружиною воїна — непросто, каже вона. “Особливо важко порозумітись із людьми, які вважають, що чоловіки їдуть на фронт з корисливих мотивів. От про мене пліткували, що мені волонтери дублянку купили, а чоловік на війні — щоби потім мати пільги”, — каже вона.
Особливо важко порозумітись із людьми, які вважають, що чоловіки їдуть на фронт з корисливих мотивів.
Чоловік пані Тетяни досі на фронті. Хоч вона й звикла до статусу дружини воїна, але дотепер щодня хвилюється за нього, ніби вперше.
“Нещодавно я пережила чи не найбільший стрес, — каже жінка. — Друга чоловіка вбили, і він пішов по нього в сіру зону. Увесь день не брав слухавки. Я думала — з глузду з’їду, поки він вийде на зв’язок”.
Поки ми розмовляємо, жінки плетуть маскувальну сітку — її передадуть на фронт.
“Уже два тижні плетемо. Хтось вибігає з роботи на обід, щоб плести, хтось приходить після праці. Тканину збирали звідусіль: в знайомих, у друзів, друзів друзів, — каже пані Тетяна. — Також ми організовуємо передачі харчів на фронт, зустрічі родин воїнів АТО з психологами тощо. А ще створили проект, у межах якого членкині нашої організації випікають різні смаколики на продаж. А за вторговані кошти допомагаємо бійцям”.
Учасниці спільноти кажуть, що життєві виклики, перед якими вони постали, допомогли зрозуміти: бути дружиною воїна — це важлива місія.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як селяни самотужки зібрали гроші на ремонт дороги
