“Хочете вірте, а хочете ні, та мої діти в селі стали менше хворіти на всілякі застуди”, — каже 44-річний отець Ігор Войтович, який уже півтора року разом із дружиною та п’ятьма синами живе у селі Рокитне на Львівщині. Сюди він переїхав з обласного центру — і про такий вибір, каже, не шкодує.
У цьому селі мешкає ще приблизно 200 людей. Сполучення з обласним центром — таке собі: маршрутка їздить лише двічі на день.
“Колись у Рокитному проживали мої прадід і прабаба. Я часто бував тут у дитинстві. Пригадую, що навіть дав колись собі обіцянку — жити тут, якщо Бог подарує таку нагоду!” — каже священник.
Житло в селі сім’я винаймає, хоч планує збудувати власне, адже має земельну ділянку.
“Усіх “міських” вигод не маємо, — отець Ігор. — Для приготування їжі, наприклад, привожу зі Львова газ у балонах. Щоб обігріти дім протягом холодної пори року, заготовляю дрова. Вода підведена до хати з колодязя. Утім це все ніщо порівняно з тим, як добре ми тут почуваємось!”
У господарстві пана Ігоря є коні, кози, кури, качки та гуси. “Коней я спершу завів із цікавості, — каже священник. — Згодом зрозумів — їзда верхи дуже заспокоює. А ще — лікує. Я маю проблеми зі спиною і що більше часу перебуваю на коні, то менше вона мене турбує. Та й діти вже навчились їздити верхи — їм це дуже до вподоби”.
Отець Ігор Войтович.
“МАЮ ГОРОД, ПАСІКУ, А ЩЕ МАТИМУ ТЕПЛИЦЮ!”
24-річний киянин Максим Задорожний переїхав до села у 2017-му. А рішення це зробити прийняв у 2014 — 2015-му, коли воював в АТО. “У селі я почуваюся здоровішим”, — каже він.
Чоловік із дружиною мешкають у власному будинку в Королівці Київської області. За скільки чоловік придбав будинок, не каже, втім уточнює — у селах, що за 100 кіометрів від Києва, вартість житлового будинку до 100 квадратів сягає приблизно 10 000 доларів. Завести воду та вивести каналізацію коштує від 20 000 гривень.
Максим має у селі 25 соток городу, де вирошує овочі. “Також є пасіка. Частину меду продаємо, а ще підробляємо тим, що готуємо на продаж корисні солодощі, — говорить він. — Купувати харчі в місто я їжджу рідко. Ми витрачаємо на місяць на закупи 1500 гривень: беремо крупи, заморські фрукти, та й, по суті, все. А от хліб я сам печу — із пророщеного зерна”.
Аби дбати про екологію села, в якому живе, чоловік сортує сміття. “Папір, пластик, металеві кришки здаю на переробку, а скло використовую для будівництва — планую облаштувати теплиці для вирощування екзотів”, — додає він.
“МЕНІ ТУТ ПРОСТО ДОБРЕ”
33-річна екскурсоводка та викладачка польської Олена Семенова в лютому цього року переїхала з Києва до села Лугова на Вінниччині. Оселю тут придбала за 40 тисяч гривень. Разом з нею у селі живе ще 30 мешканців — переважно пенсійного віку.
Олена Семенова.
“Чому саме Лугова? — каже жінка. — Тут розташована Іллінецька астроблема (кратер астероїда) — вона сформувалась 400 мільйонів років тому внаслідок падіння метеорита масою приблизно 40 мільйонів тонн! І я подумала: село, де колись впав метеорит, може стати цікавою туристичною локацією.
Тож хочу жити тут, аби в майбутньому розвивати туризм! Але найголовніше: мені тут просто дуже добре. Як іду по селу, то ледь стримуюсь, аби не підтанцьовувати”. (Сміється).
Олена має 32 сотки городу, який планує засадити плодовими деревами й кущами.
“Я раніше не працювала на землі, тож раджусь із місцевими, як правильно садити, — каже жінка. — Хоча спершу селяни ставились до мене насторожено: як це — молода, сама, з Києва, що їй тут треба? Але зараз ми потоваришували.
Якось у перехожої я спитала, в кого можна купити картоплю, — жінка дала пакет бульби й відмовилася від грошей. Потім прийшов до мене сусід — приніс ще торбу картоплі, а наступного дня — десяток яєць! У селі — дійсно класно, і люди тут добріші, ніж у містах!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як отримати компенсацію за травму на атракціоні
