Сергій Федина народився й виріс у селі Курмани, що на Сумщині. Після строкової служби самостійно освоїв фах коваля й працював за кордоном. Це, однак, не стало на заваді його сімейному щастю.
“Сергій любив техніку, зокрема, захоплювався ремонтом велосипедів та мопедів. Здобув технічну освіту”, — розповідає 45-річний Ігор Марченко, друг дитинства, волонтер.
У 25-річному віці Сергій звернув увагу на 22-річну дівчину, яка пила каву за сусіднім столиком, познайомився. “Потім він поїхав на заробітки, а повернувшись, подарував мені власноруч викувану троянду, я досі її зберігаю”, — каже пані Анжела. Відтоді пара була разом.
Чоловік працював ковалем у різних країнах. Дружина каже, він самостійно навчився цієї справи, до того ж мав хист до малювання, тож сам створював креслення й ескізи.
Подружжя жило в рідній хаті Сергія разом з його батьками. У 2014 році, коли в Україні почалася війна, чоловік мав намір стати на захист країни, але тоді прислухався до вмовлянь батьків, дружини й чотирьох дітей не йти служити.
“А вже на початку повномасштабного вторгнення я знала, що нам не вдасться його зупинити, — ділиться пані Анжела. — Сергій приїхав з Німеччини й пішов до військкомату, а там сказали, щоб писав заяву на відстрочку, бо ж має п’ятеро дітей — три донечки і двійко синів”.
Вже на початку повномасштабного вторгнення я знала, що нам не вдасться його зупинити.
Але чоловік навідріз відмовився. “Він завжди вирізнявся загостреним почуттям справедливості, був справжній патріот, служив прикладом для інших”, — додає Ігор Марченко.
“Я роблю це заради тебе і дітей, — сказав тоді Сергій дружині, — аби ви жили під мирним небом у своїй країні”.
На початку серпня Сергій приїхав додому на кілька днів. “Він нічого не розповідав про війну, але вночі дуже тривожно спав, прикривав когось, просив його прикрити”, — згадує дружина.
Тоді вона й дізналась, що разом із побратимами з першої мінометної бригади в/ч 4819 брав участь у боях поблизу Чорнобиля, потім — у Чернігові...
Одного разу дружина побачила повідомлення в його телефоні: “Пенсія”, як справи?” Поцікавилась, чому до нього так звертаються? “Бо я серед них найстарший”, — відповів.
У листопаді Сергій Федина потрапив у Бахмут. Під час коротких розмов телефоном завжди питав дружину про дітей. Якось вона попросила написати рапорт і піти зі служби, адже він — багатодітний батько. До того ж один залишився в 76-річної матері Софії — два роки тому помер її чоловік, а восени — старший син.
“Як я тоді дивитимусь хлопцям в очі?” — коротко відповів воїн.
Востаннє пані Анжела чула голос коханого 4 грудня: “Все добре, живий”. Через день прислав повідомлення, запевнив, що все гаразд, але не може розмовляти. А 7 грудня Сергій загинув під мінометним вогнем ворога.
“Сергій був чудовий чоловік і найкращий батько для наших п’ятьох дітей, усе робив заради них”, — каже 41-річна дружина Анжела Федина. Увесь вільний час він приділяв сім’ї, вчив дітей плавати, трьох із них заохотив займатись дзюдо (сам ним раніше захоплювався). Старший син завдяки батькові оволодів основами ковальства, ще й навчився їздити на тракторі. А от найменшій Вікторії — всього рік і дев’ять місяців, вона майже не бачила свого татка-героя.
“Я завжди чекала Сергія із заробітків, — ділиться пані Анжела. — От і тепер здається, що він за кордоном і має повернутись...”
