Воїни служили в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”. 47-річний Андрій “Хонда” у минулому — миротворець в Іраку та ветеран АТО. А 50-річний Микола “Будулай” у перші дні війни повернувся з-за кордону, щоби захищати свою країну.
Родина Пилипчуків із Довгого Войнилова потерпіла від радянської окупаційної влади. У січні 1949 року тоді 14-річного батька Героїв, Михайла, із сім’єю вислали у Сибір. Хлопець носив їжу упівцям. У далекому чужому краю родина пробула десять років. На щастя, згодом їм вдалося повернутись додому.
У сім’ї Михайла і його дружини виросло четверо дітей. Надія — найстарша, за нею народилися Михайло, Микола і Андрій. “Миколка був балакун і веселун. Якщо вже починав про щось чи про когось говорити, то не зупиниш, — згадує Надія Бербець, сестра Героїв. — Андрій дуже любив купатися в річці, першим у селі розпочинав сезон. Був здоровий, загартований, навіть узимку ходив у футболці та піджаку і майже не хворів”.
Після закінчення школи, професійного училища й служби в армії Микола Пилипчук десять років працював лісником. Зі слів пані Надії, він посадив сотні дерев, піклувався про диких звірів, птахів, власноруч зробив десятки шпаківень, годівничок. Згодом чоловік подався за кордон на заробітки, працював там арматурником. Андрій же став водієм. Відслуживши строкову службу, у 2003 поїхав миротворцем до Іраку. У 2017-му брав участь в АТО. А на другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 року, пішов добровольцем до війська. Сказав дружині: “Хто, як не ми?!” Старший брат Михайло, який жив на той час у селі Знам’янка на Миколаївщині, теж долучився до ЗСУ. А Микола, дізнавшись, що двоє братів воюють, приїхав додому з-за кордону.
За короткий час перебування на фронті Андрій був двічі поранений, але завжди повертався до побратимів. 4 березня минулого року воїн загинув у селі Роздолівка на Донеччині від осколкового поранення. Бійця посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня і медаллю “Лицар бойового чину”.
А 16 травня біля села Спірне Донецької області останній бій прийняв стрілець-снайпер Микола Пилипчук, який тиждень перед цим відзначив піввіковий ювілей. В останні години життя він ще казав сестрі, що незабаром приїде у відпустку. Не судилося. Спершу пані Надії повідомили, що брат... пропав безвісти. Жінка не йняла віри. На жаль, виявилося, що Микола загинув, а сказали так, бо тоді ще не могли забрати тіло Героя та його побратима з поля бою. Обох братів поховали в рідному селі.
“Брати Пилипчуки були сміливі, відчайдушні, завжди готові прийти на допомогу всім, хто їх про це попросить, — додає Володимир Ладаняк, староста села Довгий Войнилів. — Вони аж пашіли енергією, працювали, родині допомагали, один одному, робота в них ладилася. Неймовірно шкода, що їх не стало, бо кожен міг би ще дуже багато зробити для своїх родин, села, держави”.
На фронті тепер воює середущий брат — Михайло Пилипчук із сином.
