Олена Созонюк — родом із села Обенижі, що на Волині. Після закінчення Львівського державного університету безпеки життєдіяльності працювала кухаркою-сушисткою у Львові.
“Ми познайомились у 2013 році, — згадує Сергій Приходько, товариш загиблої та побратим. — Я тоді закінчив інтернатуру і став працювати стоматологом у районній лікарні Турійська. Хтось із колег привів на прийом дівчину разом з її сестрою-близнючкою Ольгою. Мене тоді вразили Оленині очі та усмішка. Я таких красивих ще не бачив...”
А через два роки, в 2015-му, жінка вступила до лав 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого.
“Вона прийшла до нашої лікарні на медкомісію, бо вирішила підписати контракт із ЗСУ. Я її довго відмовляв від такого кроку, — каже Сергій Приходько. — Але Олена була наполеглива у своєму намірі. І таки стала військовослужбовицею. Спочатку була кухаркою, а потім пройшла курси з тактичної медицини й служила бойовою медикинею п’ятої роти”.
Після повномасштабного вторгнення жінка продовжила службу — рятувала побратимів.
“Ми обоє знали та бачили війну, яка триває з 2014 року. Пройшли Донеччину й Луганщину... І розуміли, що хтось із нас може загинути, — каже співрозмовник. — Якось після одного з боїв Олена взяла з мене слово: якщо загине, я повинен подбати про її донечку. Я пообіцяв, що так і зроблю. І тепер маю дотримати слова. Головне — перемогти та повернутися живим із цієї війни”.
Якось після одного з боїв Олена взяла з мене слово: якщо загине, я повинен подбати про її донечку.
За словами співрозмовника, останні три місяці він із побратимами та волонтерами шукали автомобіль, яким би Олена Созонюк могла транспортувати поранених. Машину знайшли, але не встигли доправити — за два дні до того парамедикиня загинула у бою.
“Зі слів командира роти, почався танковий обстріл, снаряд впав і розірвався за якихось два метри від Олени. Її посікло осколками, — каже співрозмовник. — На жаль, травми виявилися несумісними із життям...”
Поховали 28-річну жінку в рідному селі 8 вересня. Місцеві проводжали героїню в останню путь, стоячи на колінах. А вже наступного дня попрощалися з її троюрідним братом, який помер у шпиталі внаслідок травм, що зазнав на війні.
“Посмертно бойову медикиню представили до ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, — каже Сергій Приходько. — А ми мстимо за Олену! Певен, що її донечка Оксанка пишатиметься своєю мамою”.
