43-річний ветеран 206-го батальйону Тероборони ЗСУ Артем Мороз з позивним “Тьомич” у квітні цього року взяв участь в одному з найвідоміших марафонів — у Бостоні (США). На протезах обох ніг у короткому забігу він здолав один кілометр. А 26-річний Роман Кашпур з позивним “Скіф”, ветеран-розвідник “Правого сектора”, на протезі правої кінцівки пробіг 42 кілометри Лондонського марафону. Звідки чоловіки черпають сили на це? Докладніше — в історіях героїв.
“ЩЕ В ЖОВТНІ МЕНІ ЗАШИВАЛИ ДІРКИ В НОГАХ, А НИНІ Я БІЖУ”
Артем Мороз родом з Дніпропетровської області, проте вже кілька років разом із сім’єю жив у Києві.
● Артем Мороз із координаторкою фонду Надією Османкіною. Фото надав Артем Мороз
“24 лютого 2022-го я поїхав на місце прийому до ТрО, але охочих було вже дуже багато, і мені відмовили. 24 березня, проте, я вже був у лавах ЗСУ, — згадує чоловік. — Сказав дружині: якщо не відпустить, не пробачу їй цього”.
За десять днів батальйон, в якому служив Артем Мороз, уже був під Миколаєвом. Згодом — на півдні Херсонського напрямку.
“Саме там, на нулі, 14 вересня я й дістав поранення. Три дні пробув у лікарні Миколаєва, потім місяць в Одесі, далі — в Ірпінському шпиталіта ще кількох санаторіях, — каже Артем. — Ні про що не жалкую. Навпаки, пишаюся тим, що мав честь захищати свою родину і країну”.
Після ампутації Артемова дружина взялася шукати тих, хто міг би посприяти з протезуванням. Натрапила на фонд Revived Soldiers Ukraine, який допомагає українським ветеранам з протезуванням та реабілітацією у США, надає військове забезпечення й покриває гуманітарні потреби. У березні ветеран вирушив до Штатів, щоб там пройти етап протезування.
“До поранення я активно займався спортом. Регулярно ходив у тренажерний зал, басейн, бігав перед роботою. Час від часу брав участь у марафонах, міг пробігти три, а то й п’ять кілометрів, — згадує 43-річний воїн. — Подумав якось: чого б не поставити собі за мету взяти участь і у Бостонському марафоні? Активно тренуватися почав у жовтні 2022 року. Весь час старався тримати себе у формі, позбутися зайвої ваги, яка з’явилася, коли лежав по шпиталях та пересувався у візку”.
Повна дистанція Бостонського марафону — 42 кілометри. Ветеран взяв участь у короткому забігу, який тривав 30 хвилин. Увесь час поряд була спортсменка й координаторка фонду Revived Soldiers Ukraine Надія Османкіна. Вона супроводжує українських ветеранів у протезувальному центрі, допомагає у побутових справах в Америці.
“На жаль, бігти безперервно я не міг. Моя підготовка ще недостатня, та й на ногах були лише тренувальні протези. Тому почав забіг, Надія його продовжила, а я вже фінішував. Проте той кілометр, який мені вдалося здолати — велике досягнення. Ще в жовтні я лежав в Одеській лікарні, і мені зашивали дірки в ногах від осколків, а нині я біжу. Це щось нереальне. Я ніби злітав на Місяць і повернувся”, — усміхається чоловік.
Артем задоволений результатом і нетерпляче чекає на свої бігові протези, щоб почати тренування і взяти участь вже у повноцінному марафоні.
“Наступного року планую пробігти Бостонський марафон — усі 42 кілометри. Із тренеркою Надією вже домовився”, — каже ветеран.
Невдовзі Артем вирушить додому, де продовжить реабілітацію. У планах — відвідини госпіталів і моральна підтримка воїнів, котрі пережили ампутацію.
“Коли ти у госпіталі лежиш і тебе зранку й до вечора мучать фантомні болі, то дуже важко. Тому буду допомагати хлопцям чим зможу. Також працюватиму. За професією я будівельник і хочу продовжити свою діяльність, — каже Артем. — Головне, що мають знати ветерани: не треба зупинятися ні перед чим і йти тільки вперед. У світі немає нічого неможливого”.
“МІЙ ГОЛОВНИЙ МАРАФОН ПОПЕРЕДУ”
Роман Кашпур — із Хмільника, що на Вінниччині. У 19 років хлопець пішов добровольцем на війну, залишивши денну форму навчання в університеті, де здобував професію тренера з фітнесу та реабілітолога. Роман служив у “Правому секторі” розвідником. У травні 2019 року підірвався на протипіхотній міні, втратив праву ногу.
● Роман Кашпур з дружиною Юлією. Фото надав Роман Кашпур
“Тоді всі жартували, що я народився у вишиванці. У шпиталі в Харкові познайомився із волонтеркою Юлією. Ми одружились, виховуємо двох синів. Мені поставили протез, і на ньому я виграв “Ігри Героїв”, а у 2021 році поставив рекорд України, протягнувши 16-тонний Ан-26 на відстань 6 метрів 40 сантиметрів”, — каже чоловік.
Після повномасштабного вторгнення боєць на протезі боронив Харківщину, опісля його призначили на посаду інструктора. Роман увесь час волонтерить і активно займається спортом.
42 кілометри Лондонського марафону, що відбувся цьогоріч у квітні, Роман подолав за 5 годин 53 хвилини. До цього найбільша відстань, яку пробігав за раз, становила 14 кілометрів. На фініші військовослужбовець розгорнув український прапор з підписом головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, а свій результат присвятив збору коштів для розвитку протезування в нашій державі.
“Лондонському марафону вже понад 40 років, і за цей час участь у ньому взяв понад мільйон бігунів зі всього світу. Заявки для участі подають десятки тисяч, частину місць для учасників бронюють благодійні фонди, — розповідає Роман Кашпур. — Я — амбасадор одного з фондів, важлива місія якого — збір коштів для поранених бійців, котрі потребують сучасних протезів та інвалідних візків. Моя мета — зібрати на це 100 тисяч фунтів!”
До забігу воїн з позивним “Скіф” готувався майже щодня по кілька годин близько трьох місяців із тренеркою Наталею Кручинською. Також працював на тренажерах, щоби виробити техніку дихання та витривалість.
“Ми жодного разу з Наталею не бачились, все відбулось у режимі онлайн. До Лондону я полетів зі своєю дружиною Юлією, яка підтримувала мене і вболівала. Протягом усього забігу я не зупинився жодного разу, — розповідає Роман. — Проте на 39-му кілометрі все-таки сповільнив темп і майже два кілометри не біг, а йшов. Річ у тому, що на 37-му кілометрі мені стало зле, враз захотілось спати. Мабуть, тиск впав. Здавалось, що моя свідомість вимикається, я був схожий на зомбі. Тоді зрозумів, що краще просто йтиму, ніж маю знепритомніти.
Через певний відтинок дистанції нам пропонували воду, тоніки та енергетичні гелі. Проте я не брав нічого, крім води, тому що раніше таких напоїв не куштував. А все нове на марафоні може обернутися прикрою несподіванкою. На щастя, ходьба відновила кровообіг, дихання почастішало. Хоч і накульгуючи, я таки дістався фінішу.
Уболівальники, які бачили, як я долаю забіг, називали мене “божевільним” у хорошому сенсі цього слова. Всім старався пояснити, що я з України і що в нас дуже сильна, вольова нація. Цей марафон — присвята нашій країні та її захисникам”.
На наступний день після марафону, зі слів Романа, у нього не було жодних проблем з ампутованою ногою.
“Вона в цілковитому порядку. Є деяке почервоніння на культі, але то від того, що м’які тканини від важких навантажень з часом скорочуються, і культя просідає, — каже чоловік. — Тому я одягнув ще одну спеціальну панчоху на неї, вона дає достатню щільність у культеприймачі.
А от на лівій нозі відчуття таке, наче всі м’язи враз спазмувало. Це також мине. Але тепер знаю, що потрібно краще тренувати м’язи ніг, причому правої — найбільше. Бо левову частку навантаження приймає здоровіша нога. Але найважливіше — нам вдалось зібрати вже 92 тисячі фунтів на протезування поранених бійців. Моя тренерка розписала новий графік, і тепер я тренуватимусь ще більше”.
Роман Кашпур вірить, що його головний марафон попереду. “Хтось каже: щоб м’язи не боліли і культя не провалювалась, краще не бігай, побережи здоров’я, у тебе його і так мало залишилось. Але я не можу це все покинути. Я залежний від цього. Спорт — це дисципліна і боротьба. Кожен день борюсь із собою. Це частина мене, без якої я вже не виживу! Це моя філософія”, — каже Роман.
