Ілля Ілліч мешкає у селищі Кольчино. Хист до малювання мав з дитинства, проте реалізовувати свій талант почав лише після 40 років.
“Нянько (так на Закарпатті називають батька. — Авт.) народився в селі Станово на Мукачівщині у простій родині. Було це, уявіть собі, аж 1918 року”, — розповідає пані Єлизавета, донька довгожителя.
Під час Другої світової Іллю Бровдія мобілізували до угорського війська, він потрапив у полон за кілька днів до кінця війни. Невдовзі був звільнений. Повернувшись додому, почав працювати на залізниці в Мукачеві, понад 20 років був машиністом крана. Перша дружина пана Іллі рано померла. Вдруге своє щастя чоловік знайшов із Юлією.
“Жили тато з мамою дуже добре, в мирі, злагоді, у великій любові. Нас аж четверо народили, виховали і виростили, — мовить далі Єлизавета Бровдій. — У батька 6 онуків, 13 правнуків. Мати і батько багато працювали, нас любили і всього навчали”. Жінка додає, що в них завжди було домашнє господарство: город, виноградник, худоба і птиця. Попри велику зайнятість, пан Ілля постійно малював: ікони, пейзажі, портрети, тварин. Згодом, маючи понад 40 років, перейшов на іншу роботу: став художником-оформлювачем на місцевому заводі. А у вільний час розмальовував приватні помешкання.
...Мистецький талант в Іллі Бровдія проявився ще у початковій школі, та батьки не мали можливості віддати сина вчитися. Тому він розвивав свій талант самотужки. “Батько їздив на численні пленери з художниками, вчителями малювання, навчався у наших знаних митців. Загалом можна сказати, що він самоук”, — веде далі донька художника.
Ще наприкінці 1970-х Ілля Бровдій почав брати участь у різних виставках, мав дев’ять персональних. Художник багато подорожував: побував у 20 країнах світу, звідки завжди привозив ескізи та замальовки, які вдома “переводив” у більший формат. У 2008 році, в день 90-річчя пана Іллі, його картини представили на відкритій виставці у німецькому місті Вілліх. Роботи українського митця прикрашають оселі у Чехії, Словаччині, Угорщині, Німеччині, США та Ізраїлі.
Нині Ілля Бровдій дуже рідко малює — підводить зір. Але ясний розум і чудова пам’ять збереглися. “Нянько багато відпочиває, спати може вдень, а уночі прокинутися о 4-й годині. Улюбленою стравою батька завжди були смажені або варені гриби. До речі, коли був молодшим, то дуже любив ходити по них до лісу”, — каже пані Єлизавета. За її словами, довгожитель ніколи не відмовляється від 20 — 50 грамів домашнього вина. Бо вино на Закарпатті — це частина культури і символ краю, дому, життя. Жодних таємниць довголіття пан Ілля, з його слів, не має. Просто живе, творить і Богові дякує за все. Він любить своїх рідних, село, Україну, відкритий до людей і світу. І найбільше мріє дочекатися нашої перемоги. А те, що вона буде, Ілля Ілліч не сумнівається.
