Легендарний льотчик із позивним “Дід” командував 40-ю бригадою тактичної авіації, яку на початку повномасштабної війни охрестили “Привидами Києва”. За життя він здійснив сотні вильотів — як на цивільних, так і військових суднах....
61-річний військовий — родом із Харкова. Там минуло його дитинство та шкільні роки. Там він закінчив вище авіаційне училище. Жив у різних містах, та зрештою осів в Ірпені.
“Михайло був небайдужим до життя міста. Разом із однодумцями створив громадське формування, що охороняло правопорядок, — згадує Лариса Матюшенко, дружина воїна. — Вони допомагали поліції у патрулюванні вулиць, а також при проведенні різних заходів. Теж вдалося досягти успіхів у боротьбі з розповсюдженням наркотиків”.
“З Михайлом ми були знайомі більш як десять років, — додає друг Анатолій Кушнірчук, військовий капелан. — Він був тихою, спокійною і дружелюбною людиною. Але якщо з’являвся в якійсь компанії, то за 20 хвилин ставав її душею.
Ми знали, що він — пілот найвищого класу, міг сісти за штурвал будь-якого повітряного судна й майстерно ним керувати. Проте Михайло не міг багато говорити про свою роботу. Лише ділився, що має налітати години на бойових суднах, аби не втрачати свою кваліфікацію”.
Михайло не міг багато говорити про свою роботу.
Одразу після закінчення військового училища Матюшенка призначили льотчиком-інструктором полку — допомагав курсантам освоювати авіаційну техніку. У подальшому він на різних посадах і в місцях служби продовжував виконувати свій обов’язок. Певний час займався підготовкою лейтенантів, вчив їх виконувати в небі набагато складніші маневри. Проте у 2004 році був змушений піти зі служби через стан здоров’я.
“Михайло дуже любив авіацію і навіть коли пішов з армії, все одно був якимось чином дотичний до неба. Підтримував дружні зв’язки з однополчанами й товаришами по службі. А незадовго до повномасштабного вторгнення працював у невеликих українських авіакомпаніях, — додає дружина. — У 2014-му чоловік став допомагати знайомим військовим як волонтер: купував за власні гроші їжу та все необхідне на передову. У нього навіть було бажання мобілізуватися, але друзі з авіації переконали, що він — суперовий інструктор. Тому Михайло вирішив відновити свою службу і продовжив навчати військових. Казав, що не має морального права не ділитися знаннями, які можуть комусь врятувати життя”.
На початку великої війни Матюшенко евакуював сім’ю з Ірпеня, а сам пішов у військову частину. Виконав не одне успішне бойове завдання й передав свої знання кільком сотням пілотів.
26 червня після виконання бойового завдання поблизу острова Зміїний він загинув. Тіло Михайла Матюшенка довго шукали й лише восени знайшли біля берегів Болгарії...
“Він був батьком “Привидів Києва”, — каже Анатолій Кушнірчук про свого товариша. — І ми завжди пам’ятатимемо його подвиг”.
