Командир взводу 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ Антон Гевак (позивний “Перун”) з п’яти років хотів стати військовим. Займався спортом і загартовувався. Не один рік йому снилося, що він солдат і перебуває на війні...
На строкову службу до армії Антон пішов по закінченні школи, дочекавшись повноліття. Потрапив в Одесу — у внутрішні війська. Там прослужив рік і повернувся додому, проте довго не зміг відпочивати — усе поривався воювати.
У 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна, Антон Гевак приєднався до 8-го окремого полку спеціального призначення, що дислокується у Хмельницькому. Служив радистом.
“Йому було тоді лише 19, — розповідає мама воїна Зінаїда Гевак. — Пів року я не знала, що син на війні. Антон телефонував, казав, що в нього все гаразд. Так оберігав нас, не хотів, щоб хвилювалися. А потім знайома сказала, що він воює на Донбасі. У мене земля захиталася під ногами...”
У 2015 році Антон повернувся з фронту. За словами мами, його поведінка змінилася: став мовчазним і закритим, чимало часу проводив медитуючи та займаючись спортом, а ще багато подорожував і читав. Тоді Антон вирішив, що хоче стати командиром. Вступив на факультет розвідки Одеської військової академії. Після чотирьох років навчання приєднався до 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ.
“Під час служби там син часто мені казав, що може загинути на війні, — ділиться мати. — Я плакала і питала, чому він таке каже. А син відповідав, що треба бути готовим до всього”.
“Яра”, старший матрос і бойова медикиня 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ, служила пліч-о-пліч з “Перуном” два роки. Вісім місяців ротації напередодні повномасштабного вторгнення вони провели на одній з позицій на Луганщині. Дівчина розповідає, що Антон Гевак запам’ятався їй дуже сильним, сміливим і добре підготовленим військовим.
“Він був взірцем офіцера нового покоління, з тих, які рвуться в бій, можуть, вміють і мають сміливість брати на себе відповідальність за інших, а також знають, чого навчити своїх бійців, — каже моя співрозмовниця. — Згадував, що, коли воював у 2014 році, не всі офіцери поводилися належно. Тому він прагнув бути командиром, який дбатиме про своїх бійців”.
“Перун” загинув 5 березня під час першого штурму Зачатівки, що на Донеччині. На село насувалася колона — до 40 одиниць техніки окупантів. Розпочався бій — рашисти обстрілювали позиції українців, “Перун” разом з іншими бійцями “працювали” по них, використовуючи NLAW і РПГ. Після бою наші воїни рухалися в укриття, Антон прикривав їхній відхід. Тоді в нього і влучила ворожа куля, спричинивши важке ураження грудної клітки. Хлопець помер дорогою до військового госпіталю.
“Мій командир під час розвідувальних виходів у найнебезпечніші місця завжди йшов сам, — згадує “Яра”. — Казав: якщо “задвохсотять”, то це не біда, адже на його місце поставлять нового командира, проте не пробачить собі, якщо через його помилку загинуть бійці взводу...”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як московські попи допомагають російським окупантам в Україні
