Сміливий, мужній, позитивний! Він так хотів звільнити всю Україну від московської нечисті, яка прийшла до нас зі зброєю. Та не судилося. Воїн 15-ї бригади Нацгвардії оперативного призначення “Кара-Даг” Сергій Свинарчук загинув у селі Вербове, що на Запоріжжі.
“Сергій старший від свого брата на три роки. Вони з дитинства були дуже близькі, ділились солодощами та іграшками. Син мав багато друзів, захоплювався риболовлею, любив збирати гриби, — розповідає Федір Свинарчук, батько захисника. — Після школи навчався на зварника, але за спеціальністю не працював. Влаштувався оператором на одному з місцевих підприємств. Робота йому подобалася. Мав золоті руки і швидко здобув авторитет серед колег. В армії не служив за станом здоров’я. Коли сину виповнився 21 рік, померла моя дружина. Сергій важко переживав втрату матері. Щоб відвернути сумні думки, допомагав мені з будівництвом нашого дому. Потім працював вахтовим методом на олійні у Чернівцях. Сергій був одруженим, але сімейне життя не склалося”.
Велика війна застала Сергія Свинарчука на Вінниччині. Його кілька разів викликали до військкомату, але щоразу відправляли додому і казали чекати дзвінка. У серпні 2023 року чоловіка таки призвали на службу до 15-ї бригади оперативного призначення “Кара-Даг” НГУ, де він став номером обслуги мінометного взводу.
“Сергій ніколи не ховався за спиною інших, хоча військового досвіду не мав, — додає батько бійця. — 21 жовтня ми востаннє спілкувалися через відеозв’язок. Він був на Запорізькому напрямку. Мав погані передчуття, казав, що ситуація там вкрай важка. Я просив його вірити у краще та молитись. За два дні вже не зміг до нього додзвонитись. А невдовзі дістав сповіщення, що Сергій безвісти зник під час виконання бойового завдання у селі Вербове. Три тижні я жив у невідомості та чекав добрих новин. Думав, що, можливо, Сергія поранили й наразі він не може повідомити, що з ним. Але, на жаль, співробітники військкомату принесли “похоронку”. Від побратимів дізнався, що 23 жовтня 2023 року відбувся важкий бій. Мій син із побратимами утримували важливу позицію. Але з іншого боку зайшли окупанти й розстріляли нацгвардійців. Полягло шестеро бійців, які бились до останку, не відступаючи. Серед них і мій Сергій. Тіла не могли забрати через шквальні обстріли. Під час евакуації “двохсотих” поліг ще один боєць. Зрештою, Сергія із побратимами таки вивезли. Я упізнав сина за телефоном та ланцюжком”.
Провели захисника в останню путь у рідному селі Сальник, що на Вінниччині. Командування частини подало клопотання про нагородження Сергія Свинарчука орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Я дуже пишаюсь сином, але ніяка нагорода його не поверне, — каже батько воїна. — На людях ще сяк-так тримаюсь. А коли заходжу в дім і бачу портрет з чорною стрічкою, даю волю сльозам. Мрію, що на честь Сергія назвуть вулицю в нашій громаді і що його подвигу не забудуть”.
Підписати петицію про присвоєння Героя України(посмертно) Свинарчуку Сергію Федоровичу
