До війни Олег Поляруш разом із рідними провадив власний бізнес — вирощував овочі та зелень на продаж. Потім разом із дружиною Тетяною взявся зводити у селі Лука-Мелешківська під Вінницею будинок. Пара на всьому економила, майже не відпочивала, весь час і кошти вкладала у своє “гніздечко”. У 2013 році в подружжя народилась старша донечка Софійка, у 2015-му — молодша Соломійка.
Через два роки після цього родина переїхала у власний, але недобудований будинок. “Ви би бачили, як раділи дівчатка, коли тато облаштував їм дитячу кімнату. Планував купити нову спальню, але не встиг”, — розповідає сестра військового Ольга Гайдаш.
У перші дні повномасштабного вторгнення, пригадує співрозмовниця, Олегу вручили повістку з військкомату.
“А на початку квітня мамі наснилося: покійний батько стоїть за будинком і спостерігає за випеченими пасками, які стояли на столі, — каже Ольга. — І тут налетіли чорні мухи та з’їли всю глазур з них. Мама казала, що це не до добра.
28 квітня 2022 року брат зателефонував нам, був у гарному настрої, поговорив з усіма рідними. І саме тоді ми дізнались, що він воює на Донецькому напрямку”.
2 травня Олег востаннє телефонував дружині: сказав, що там — пекло. Далі його телефон був поза зоною.
“Невдовзі у соцмережах ми знайшли відеозвернення його бригади, — каже Ольга. — Військові розповідали, що потрапили під обстріл, їхній побратим отримав поранення щік, його зашили, і 3 травня він знову пішов у бій. Але, на жаль, загинув. Коли я сконтактувалася з жінкою, яка опублікувала це відео, вона повідомила: “Поляруш Олег загинув 3 травня під Лиманом. Прийміть мої співчуття. Тримайтеся”. Цілу ніч ми не спали... Наступного дня цю інформацію підтвердили у військкоматі”.
Солдата Олега Поляруша поховали на малій батьківщині його матері — у селі Пилява на Вінниччині біля могили тата. Згідно з указом президента, військовослужбовця посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Нагороду передали сім’ї Героя.
“Коли востаннє брат був у Вінниці і ми їздили до нього у гості, то на прощання він сказав: “Ну куди ви спішите, побудьте ще”, а ми не побули, — каже Ольга Гайдаш. — Тепер про це шкодую. Нещодавно у старшої доньки Олега був день народження. Коли робили спільне фото, у дитини сльози текли рікою — бо татка немає поруч. Олег завжди казав, що потрібно цінувати кожну мить, проведену разом, адже ніхто не знає, що буде завтра”.
