Мар’яна Тряско служила у 102-й окремій бригаді Сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. У вересні 2022 року медикиня потрапила під артобстріл у районі Гуляйполя, що на Запоріжжі, й від отриманих поранень померла в лікарні.
“Мар’янка — наймолодша з моїх чотирьох дітей, — розповідає крізь сльози мати Героїні Анастасія Матійчин. — Життя у нас було важке. Так сталося, що я залишилася сама з дітками. Аби якось прожити та дати їм освіту, змушена була їхати на заробітки до Італії. Мар’яну, її брата та сестер виховували мамина сестра Катерина та її чоловік Василь, у яких не було своїх дітей”.
За словами пані Анастасії, родина в неї здавна була патріотичною. У прикарпатській сільській хаті прадіда по матері Мар’яни, Ілька Царика, функціонувала лічниця упівців. За це вороги спалили господу й вбили пана Царика на власному подвір’ї. “Ми виросли із тавром ворога. Дивом мені вдалося вивчитися у культосвітньому училищі”, — продовжує жінка.
Наймолодша Мар’яна, за розповідями матері, дуже любила їздити верхи, уявляючи себе сміливою воячкою-упівкою. А ще натхненна розповідями про національно-визвольну боротьбу та про лічницю на родинному подвір’ї, дівчина вирішила стати медичкою. Після закінчення Івано-Франківського фахового медичного коледжу Мар’яна хотіла продовжити навчання і стати лікаркою, але коштів на це не було. Тому пішла працювати медсестрою у терапевтичному та реанімаційному відділеннях Долинської районної лікарні.
Особисте життя Мар’яни в Україні, на жаль, не склалося. Зосталася сама із сином. Згодом, як і мама, поїхала в Італію. Там підтвердила свій медичний фах, закінчила спеціальні курси й працювала медсестрою у лікарні міста Тревізо. Де й зустріла своє кохання — поліцейського Едгардо. У пари народилася донька Роберта. У родині жив і син жінки від першого шлюбу, Едуард. Йому тепер 16 років, а донечці — 11.
На початку березня 2022-го Мар’яна зателефонувала з Італії до знайомого Тараса Сливчука, запитала, чи є у 102-й бригаді вакансії медика. Тарас відповів, що є, але вони незабаром можуть поїхати на передову. Жінка без вагань сказала: “Я не боюся. Я їду!” Едгардо навіть не намагався її зупинити, бо добре знав рішучий та вольовий характер дружини.
На фронт жінка потрапила в квітні 2022-го. “Я тут для того, аби мої син та донька могли приїхати до рідного дому, процвітаючого, вільного, під українським прапором”, — казала не раз Героїня. Мар’яна мало псевдо “Квітка”. Та побратими називали її сталевою квіткою. 24 вересня 2022 року Мар’яна потрапила під артобстріл у районі Гуляйполя, була важко поранена, медики не змогли її врятувати.
Пані Анастасія досі не може отямитися від горя, бо навіть на похороні Мар’яни не змогла бути — перебувала тоді в реанімації після інфаркту (він стався того дня, коли Мар’яна потрапила під обстріл). Поховали “Квітку” в рідному селі Тростянець.
А днями на фасаді будинку Долинської лікарні, де колись Мар’яна працювала медсестрою, відкрили меморіальну дошку на її честь. Також жінку посмертно нагородили найвищою відзнакою Івано-Франківщини — медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям”.
