Михайло Петрів загинув 10 травня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Берестове Бахмутського району. Рідні та близькі кажуть, що він був дуже талановитий, веселий і товариський.
“Нема нашого синочка, нашої підтримки й опори”, — не стримуючи сліз, шепоче мати Марія, запалюючи свічку на Алеї пам’яті у місті Тисмениці. Поруч стоїть батько Героя, Роман, підтримує за руку дружину. Із портрета на синьо-жовтому тлі дивиться добрий усміхнений чоловік. Про таких кажуть: “Веселун, душа компанії”.
Розмову продовжуємо у місцевому Народному домі, де не раз і не два виступав Михайло Петрів. За спогадами матері, син співав ледь не з пелюшок. Знаним музикантом-самоуком був прадід чоловіка по материній лінії, Григорій Угринчук. Він сам навчився грати на кларнеті та хвацько витинав на сільських весіллях. Любов до музики передалася й правнукові Михайлу, який став професійним музикантом.
Марія Петрів згадує, що після дев’ятого класу син сам поїхав до Тисмениці, щоб записатися до музичної школи. Став акордеоністом, грав і на тубі. Згодом вступив до Івано-Франківського фахового музичного коледжу імені Дениса Січинського. Під час навчання Михайло пішов на строкову службу в армію, а повернувшись, грав в оркестрі Будинку офіцерів, був учасником івано-франківської муніципальної капели бандуристів, створив свій гурт. Згодом через соцмережі Михайла знайшли представники коломийської “десятки” і запропонували грати в їхньому оркестрі. У 2020 році він підписав контракт із ЗСУ, брав участь в ООС (АТО). “Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я дуже переживала за Михайла. Знала, що він десь під кордоном з Білоруссю. Але де саме, син ніколи не казав”, — розповідає далі пані Марія. Батьки розуміли, що сказати про все, як є, він не міг, та й, напевно, хотів вберегти рідних від невтішних новин. За мужність та відвагу, проявлену у боях, воїна нагородили подякою від головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного.
Останній дзвінок від Михайла був цьогоріч, на Великдень, 16 квітня. Син обіцяв, що незабаром приїде у відпустку і навідає батьків. Не судилося... “Першого травня у нього був день народження, ми телефонували, аби привітати, але з ним уже не було зв’язку. Згодом дізналися, що 5 травня він таки був доступний у телефонному режимі, але ми з ним так і не поговорили. А 10 травня сталося найстрашніше”, — згадує батько Героя.
Поховали Михайла Петріва 16 травня у рідному селі Чорнолізці. Згодом до батьків приїздив побратим сина, Ігор, який був з ним в останні хвилини життя. Він розповів, що їхній підрозділ потрапив під мінометний обстріл. Чотирьох військових тоді поранило, а от Михайло...
Насамкінець нашої розмови батьки Героя вмикають кілька записів з Михайлових музичних виступів. Кажуть, що коли чують його голос, то здається, що син — живий.
