З дитинства Олег Каюмов мріяв бути військовослужбовцем, тож коли розпочалася АТО на Донбасі, приєднався до лав ЗСУ. Незважаючи на отримані на фронті контузії й поранення, він не хотів залишатися у тилу. 56-річний воїн загинув 12 липня 2023 року. Рідні підписали петицію до президента з проханням надати захисникові почесне звання Героя України (посмертно).
Олег Каюмов народився в Ямполі, що на Вінниччині, де прожив до четвертого класу. Пізніше з родиною переїхав до міста Кам’янське у Дніпропетровській області. У 18 років закінчив училище, опісля два роки проходив строкову службу. Також навчався у школі сержантів.
До російсько-української війни Олег Каюмов тривалий час працював на заводі з виготовлення іонообмінних матеріалів, де пройшов шлях від слюсаря до бригадира дільниці. “Коли в 2014 році почалася війна, тато сказав, що не може стояти осторонь, доки ворог панує на нашій землі, — каже Дар’я Каюмова, наймолодша донька захисника. — Він був справжнім патріотом. Тож підписав контракт і став до лав ЗСУ”.
За словами Дар’ї, коли в батька закінчився перший контракт, він на декілька місяців приїхав додому. Але потім знову вирушив у АТО. “Тато сказав, що не може сидіти вдома, поки його побратими там, — веде далі донька. — За роки війни він отримав багато поранень та приблизно 14 контузій. У його нозі навіть залишився осколок... Командир батальйону вмовляв тата перевестися на службу у військкомат, але він відмовився. Завжди казав: “Битимуся з ворогом до останньої секунди свого життя”.
24 лютого 2022 року “Каюм” (позивний воїна) був на службі. “Тато зателефонував сестрі й сказав, що почалася повномасштабна війна, при цьому заспокоював нас. Навіть перебуваючи в зоні активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко. Навпаки — підбадьорював усіх, казав, що все буде добре”, — згадує Дар’я. В Олега Каюмова — чотири доньки. Наймолодшій нині 19 років, найстаршій — 33.
Ще одна дочка воїна, Катерина Каюмова, розповідає, що батько був дуже дбайливим. “Любив для нас готувати, — каже вона. — Тато вмів навіть пекти паски й хліб. Також на фронті готував різноманітні страви для своїх побратимів, і всі його за це дуже хвалили”.
Дружина захисника підтверджує, що в чоловіка були золоті руки. “Частину нашого будинку він сам добудував, провів електрику, разом з братом облаштував опалення, — мовить Галина Каюмова. — Він дбав про нас, про наш дім. Був опорою та сенсом усього мого життя, а також для наших донечок. Він мав безліч планів та мрій, які, на жаль, не вдалося втілити в життя”.
“Каюм” служив у 43-му окремому мотопіхотному батальйоні з самого початку його формування. І навіть коли перейшов в інший батальйон, то продовжував носити шеврон 43-го ОМПб. А свій останній бій прийняв 12 липня 2023 року у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха поблизу Водяного, що на Донеччині. Життя воїна обірвала вибухова травма.
“Я розмовляла з татом за два дні до трагедії — вітала з днем народження. Після цього зв’язок зник. Його останні слова були: “Люблю тебе”, — додає Дар’я. — Ми дуже сумуємо за ним, нам страшенно його бракує. Але водночас пишаємося його мужністю та силою духу”.