Військова перемогла у номінації “За турботу та ласку до хворого”. Ми поспілкувались із нею, аби довідатись
більше про її життя.
“Я родом зі села Тхорин, що на Житомирщині. Але після вибуху на ЧАЕС батьки зі мною та старшою сестрою переїхали до Полтави, — каже Людмила. — Хоч у родині раніше не було медиків, я і моя старша сестра обрали саме цей фах. Чому? Мені подобалась думка про те, що можу допомагати людям”.
Здобувши спеціальність фельдшерки-акушерки, жінка спершу працювала в санстанції, але паперова робота не припала їй до душі, тож влаштувалась до Полтавського перинатального центру, де три роки працювала акушеркою.
“А коли почалась війна, зрозуміла, що мушу їхати на Схід, — каже Людмила Ясененко. — Просила керівництво, аби мене відправили, але воно згоди не дало. Врешті звільнилась. Зібрала документи. Рідним спочатку нічого не сказала. Лише перед виїздом на фронт повідомила батьків. Вони не прийняли мого рішення. Перші кілька тижнів ми не спілкувались узагалі. Вони й досі просять мене піти зі служби, але я маю інший погляд”.
У лютому 2017-го жінка потрапила в Авдіївку. “Лінія розмежування, яку утримував наш батальйон разом з іншими військовими, тягнулась на більш як 20 кілометрів, — каже Людмила. — Бої тоді були запеклі, медиків не вистачало, ще й звільнився начальник медслужби батальйону...”
Тож на цю посаду призначили Людмилу, яка до того не мала бойового досвіду. Але вона впоралась. “Було дуже багато поранених і загиблих. За ними в окопи, на лінію вогню виїжджала лише я з водієм і санітаром. Нам не вистачало часу на відпочинок, сон чи навіть на те, аби поїсти...” — ділиться жінка.
Людмила витягнула з поля бою пів тисячі поранених військових. Виїждала також за пораненими цивільними.
“Якось я виїхала за своїм земляком з позивним Полтава. Його тіло було посічене осколками, ще й відкритий перелом ноги, — ділиться Людмила. — На полі бою ми з санітаром зрізали з нього весь одяг, обробили рани, всього забинтували. А через сім хвилин після того, як поїхали, саме на те місце впала міна 120-міліметрового калібру...”
Через сім хвилин після того, як поїхали, саме на те місце впала міна 120-міліметрового калібру...
Потім жінка служила на пункті постійної дислокації у Глухові, а далі була в Кримському, Новгородському. У 2019-му після відпустки повернулась на службу — вже в 13-й батальйон 95-ї бригади. Через рік разом із 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади знову опинилась під Авдіївкою.
“Цьогоріч у вересні вкотре підписала контракт на пів року, — каже вона. — Поки потрібна на службі, я на ній залишатимусь”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як працює система AMBER Alert
