53-літня Ольга Сторчай була учасницею Маршу рівності, який днями через карантинні обмеження відбувся онлайн. Це мирна демонстрація за права ЛГБТ+ спільноти на мирні зібрання, свободу слова та самовираження. Син пані Ольги — гомосексуал. Жінка каже, дізналася про це сім років тому. Було дуже боляче. Та материнське серце прийняло таку реальність, тож сьогодні жінка підтримує свого Нікіту.
“Якось син прийшов додому дуже засмучений, йому тоді було 14, — згадує жінка. — Розповів, що відкрився друзям, а ті його образили. Подивився на мене і сказав: “Ну ти ж здогадуєшся, про що я. Так?” Я здогадувалася, але ховала свої припущення глибоко в душі і намагалася навіть не думати про це. Коли Нікіта підтвердив мої здогадки, що він — гомосексуал, було дуже боляче”.
Коли Нікіта підтвердив мої здогадки, що він — гомосексуал, було дуже боляче.
Пані Ольга додає: ніколи не була гомофобкою. Але розмова з сином глибоко вразила її. “Я пішла в іншу кімнату, зачинила двері й розплакалась. Але потім подумала про те, що зараз відчуває мій син, хіба йому не боляче? Це змусило мене зібратися, заспокоїтись. Я підійшла до Нікіти, обійняла його і сказала: “Синку, я тебе люблю і приймаю. Я буду завжди на твоєму боці”, — каже Ольга. — У той момент я найбільше переймалася його майбутнім: як син житиме з цим далі, як його будуть приймати в суспільстві, чи зможе він стати щасливим?”
У 2016 році Нікіта поїхав до Києва на Марш рівності. Ольга тоді була волонтеркою в зоні АТО. Їй подзвонили і сказали, що сина побили опоненти-провокатори... Після цього Нікіті довелося робити операцію з реконструкції носа, адже він не міг дихати.
“Тепер шкодую, що не написала заяву до поліції не тільки через страх розголосу, але і через його наслідки. Я боялася за життя сина, — каже Ольга. — Говорити потрібно. Син дуже переживав, а я ніби соромилась табуйованої теми.
Через два роки Нікіта знайшов друзів у ЛГБТ-організації. Запросив мене на одну з їхніх зустрічей — я поїхала. Там познайомилася із психологами, почула жахливі історії інших підлітків, батьки яких не прийняли їхньої орієнтації: деяких виганяли з дому, викреслювали із життя... Я не знала, що люди можуть жити в такому болю”.
Свій камінг-аут (зізнання) мама Нікіти зробила у соцмережі. “Написала, що я — мама гея, що пишаюся Нікітою, — згадує жінка. — На нашу адресу посипалося багато негативу. У мене мало не стався нервовий зрив. Я зрозуміла, що відчуває мій син кожного дня. Але, на щастя, багато родичів та друзів мене підтримали.
На нашу адресу посипалося багато негативу. У мене мало не стався нервовий зрив.
Навіть бабуся з часом прийняла те, що Нікіта — відкритий гей. Вона зареєструвалася в соцмережі та читала дописи онука. Спочатку думала, що Нікіта потрапив у якусь секту. Ми не хотіли казати правду, бо боялися за її здоров’я, але вона все зрозуміла сама. Прийшла до мене і запитала: “Олю, а що там у Нікіти? Мальчик є?”
Насамкінець пані Ольга розповідає, що якось син познайомив її зі своїм першим коханням. “Їхні стосунки були дуже ніжними і зворушливими, — усміхається жінка. — Я бачила, як горять очі у мого сина, раділа разом із ним. Усе, чого я хочу тепер, — щоби мій Нікіта був щасливим!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також дві історії про те, як справжня дружба рятує життя
