З 2014 року дівчина волонтерила для українського війська, збираючи шалені суми. Паралельно опікувалася фінансовими зборами для дітей, хворих на спінальну м’язову атрофію. Рідні кажуть: за своє активне життя “енерджайзер” Оксана встигла зробити так багато добра для інших, що воно могло б заповнити Всесвіт. На жаль, життя дівчини обірвалось несподівано.
“Ми познайомились в Америці у 2014 році. Я жив у Штатах давно, а Оксана приїхала сюди в гості до родичів, — розповідає Віталій Вітюк, чоловік волонтерки. — А принагідно взялася збирати гроші на потреби української армії. Одного вечора ми зустрілися — вона підійшла і спитала, чи можу я чимось допомогти нашим військовим. Я відкрив гаманець — там були останні сто доларів, я віддав їй ці гроші. Оксана усміхнулася. Це було кохання з першого погляду! Того вечора я сказав їй: до Різдва будеш моєю дружиною”.
Так і сталося: за кілька місяців Віталій зробив Оксані пропозицію, а в листопаді пара одружилася.
“Оксана понад усе любила Україну, а тому і заручини, і весілля були в українському стилі, заквітчані соняшниками і маками, у синьо-жовтих кольорах і з вишиванками”, — згадує Віталій.
Після весілля Оксана остаточно перебралася з Великої Березовиці, що на Тернопільщині, до Віталія у США, пара мешкала у Філадельфії. “Тут, у США, вона створила волонтерський фонд і ні на день не зупинялася у своїй благодійній діяльності — збирала кошти на армію, купувала аптечки, військову форму, бронежилети, автомобілі, — каже Віталій. — Оксана ненавиділа росіян. Вона була запекла “бандерівка”. Жорстко реагувала на російську мову, на будь-які промосковські наративи. Не боялася бути грубою, коли йшлося про ворога. І була найдобрішою, коли говорила про Україну”.
Крім допомоги військовим, Оксана збирала кошти дітям, хворим на спінальну м’язову атрофію (СМА). Зокрема, разом з іншими волонтерами зібрала хлопчикові із Закарпаття гроші на укол, який називають найдорожчим у світі. І це врятувало йому життя. А останній рік організовувала збір коштів на допомогу ще одному українському “СМАйлику” — Артемчикові Шкандюку.
“Оксана не пропускала жодної нагоди зібрати гроші на благодійність. Кожен фестиваль, ярмарок, кожне зібрання людей — вона завжди і всюди нагадувала, що ми повинні допомагати іншим, — мовить Віталій. — Оксана, крім усього, опікувалася бездомними тваринами — знайшла новий дім для десятків покинутих котиків. Я не знаю інших людей з таким великим серцем, як у неї”.
Оксана не пропускала жодної нагоди зібрати гроші на благодійність.
Напередодні нового року Оксана Куца написала пост у соцмережі, який ідеально ілюструє її принципи і пріоритети в житті: “Господи, дякую Тобі за цей рік. Дякую за всі випробування, які я та моя сім’я пройшла. Прошу здоров’я для сім’ї, миру для України та всіх країн , де йдуть бойові дії. Захисти наших солдатів на передовій. Щоб люди допомагали одне одному, щоб добро завжди перемагало зло. Щоб плітки зійшли з уст людей, а тільки звучали слова радості та підтримки одні одних. Щоб зникли заздрість та осуд. Щоб люди відкрили свої думки, серця та руки тільки для добрих діл та слів. Щоб всі хворі виздоровіли, щоб ми закрили збір для всіх “СМАйликів” в Україні. Щоб всі бездомні люди знайшли домівки, щоб всі сироти знайшли нові сім’ї, щоб всі безпритульні тварини знайшли домівки, з яких їх більше не викинуть”.
Серце Оксани перестало битися 10 січня. Її волонтерські справи продовжать чоловік та друзі в Америці. А 5-річний син Матвійко знає: тепер мама — його ангелик, який являтиметься йому у сні та завжди оберігатиме від усього злого.
