В Івано-Франківську вісім дівчат новіціату Згромадження Воплоченого Слова прийняли обряд облачення й отримали нові імена. Серед них — 17-річна Діана, тепер — Марія-Христофора, що в перекладі з грецької означає “та, яка несе Христа”. Як і інші дівчата, вона вирішила присвятити своє життя служінню Богові.
Її батьки — 42-річні Наталія й Микола — живуть на Львівщині. У сім’ї — троє дітей, Діана — найстарша. “Ми — практикуючі християни, щонеділі й на свята відвідуємо службу Божу, регулярно сповідаємось, — розповідає Наталія. — Ніколи не змушували наших дітей ходити до церкви. Приміром, меншому синові тепер сім рочків, то він між церквою і мультиками обирає друге. Ми не проти, бо до Бога треба звертатись з власної волі, а не з примусу”.
Мати пригадує, як вперше дізналась про бажання дитини присвятити життя Богу. “Діана вчилася в 9-му класі, — розповідає жінка. — До нас приїхали сестри (монахині) з вертепом — дочка з ними дружила. Потім, коли всі пригощались за столом, Діана відвела мене вбік і сказала, що хоче стати монахинею. Ми із чоловіком довго були в шоковому стані”.
Діана пригадує: мама плакала через її бажання, тато казав, що не відпустить у монастир. Та дівчина була налаштована рішуче.
“Коли мені було 13, моя знайома стала черницею. Я не розуміла такого рішення, але навідувала її в монастирі, — розповідає Діана. — А якось вона запропонувала мені поїхати на реколекції — духовні вправи святого Ігнатія Лойоли. Вони відбувалися в Бурштині, було близько 30 дівчат. Ми разом ходили на науки, молилися, у вільний час — читали, відпочивали. Я змогла заглибитись у свої думки й зрозуміти, ким маю бути”.
Дівчина каже, що до того часу у неї були зовсім інші плани на життя — вийти заміж, народити трьох дітей. “Але на реколекціях я зрозуміла, яким добрим є Бог, як Він мене любить, і це — найважливіше, — ділиться юнка. — А найбільшою подякою за Його любов може бути моє життя в монастирі”.
Зрештою, батьки і Діана домовились, що повернуться до цієї розмови, коли вона закінчить 10-й клас. Якщо до того часу дівчинка не зустрічатиметься з сестрами і не передумає, то батьки дадуть згоду на її рішення.
Упродовж наступного року Діана ходила до школи, у вільний час розважалась на дискотеках з друзями. Батьки пригадують: донька нічим не відрізнялась від однолітків, носила короткі шорти, дерті джинси, користувалась косметикою. “Час від часу я перепитувала дочку, чи вона не передумала, — розповідає Наталія. — Діана відповідала: “Мамо, ти ж сама казала мені жити звичним життям”.
Та після закінчення 10 класу Діана повернулась до розмови про своє чернецтво. Дівчинка нагадала батькам про обіцянку відпустити її. “Тож ми з чоловіком підписали дозвіл на те, що наступний рік наша дитина житиме з сестрами, — каже пані Наталія. — У липні донька разом із ними поїхала на море, а повернулась звідти уже в сірому сарафані — це одяг, який носять дівчата в аспірантаті, домі формування”.
Наступний рік Діана разом з іншими дівчатами, які також мали намір стати монахинями, провела в аспірантаті на Закарпатті. У першій половині дня ходила там до школи, а опісля — вчилась жити у молитві. Раз на місяць їздила до батьків, іноді приїжджали вони. Часто спілкувалися телефоном.
Зрештою, Діана закінчила школу, склала ЗНО, отримала атестат. Тепер живе в Івано-Франківську — в новіціаті. Тут дівчата роблять перші кроки в монашому житті. У грудні 2019 року в Діани відбувся обряд облачення — вона прийняла монаший одяг, і їй дали нове ім’я. “Нас було вісім, усі — у весільних платтях та вельонах як символах наших заручин з Ісусом Христом, — розповідає дівчина. — Ми по-особливому присвятили своє життя Христу, тож у видимий спосіб стали зарученими. Це зовнішній вияв нашого з Ним зв’язку. Ми стали нареченими Христа. Мені дали ім’я Марія-Христофора”.
На цю подію приїхали рідні й друзі дівчат. Обряд проводив архиєпископ і митрополит Івано-Франківський УГКЦ Володимир Війтишин. За словами сестри Марії Воплочення, настоятельки дому-новіціату блаженної Йосафати Гордашевської, жити в монастирі дівчата можуть з 17 років, але складати будь-які обітниці — лише після повноліття. “Обряд облачення, згідно з Канонічним правом, може бути прийнятий до 18 років, але без обітів”, — пояснює настоятелька.
Півтора року після цієї події дівчата ще перебуватимуть у новіціаті, а тоді складуть свої перші обіти. “Наразі ми вчимося бути монахинями, формуємось інтелектуально, духовно, пасторально, — розповідає сестра Христофора. — Але я не можу сказати, що не почуваюся монахинею, я вже живу таким життям”.
ПРОБУДЖЕННЯ — О 6.30
Сестра Христофора живе у великій кімнаті — з дівчатами, з якими приймала облечини. У кожної є ліжко, стіл для навчання та приладдя. “Ми носимо габіт — це чорна туніка з рукавами, поверх якої вдягаємо чорний параман (елемент одягу з зав’язками. — Ред.), підперезуємо поясом, а на голову одягаємо чорний вельон. Між собою жартуємо, що у світі наречена лише раз може вдягнути весільний одяг, а ми носимо його все життя”, — усміхається дівчина.
“У мене немає сумніву у правильності вибору”, — запевняє 17-річна сестра Христофора.
Щодня дівчата прокидаються о пів на сьому, тоді мають годину для поклоніння — спілкування з Ісусом Христом, молитви, роздумів над Святим Письмом чи життям когось зі святих. Після цього — утреня, служба Божа, лише тоді — сніданок. Потім починаються уроки, щодня (крім суботи й неділі) — по дві пари, дівчата вивчають, зокрема, історію Церкви в Україні, вступ до Святого Письма, маріологію — науку про Пречисту Богородицю, а також іспанську, італійську мови.
Потім — спільна молитва на вервиці, обід, годинна сієста і час для читання, домашніх завдань. Ввечері — молитва, 2 години — самонавчання, вечеря, ще самонавчання (40 хвилин), а потім — духовне читання. Насамкінець — підготовка до сну. Світло вимикають о 22.45.
У суботу — вихідний, дівчата грають в інтелектуальні чи настільні ігри, печуть піцу, п’ють чай перед каміном, спілкуються, переглядають фільми... У неділю ж мають катехизацію на парафіях з дітьми від трьох років (кожна сестра відповідає за певну групу).
“ДІВЧАТА ЩАСЛИВІ”
Пані Наталія каже, хоч їм важко дався такий вибір Діани, та вони з чоловіком звикли і прийняли рішення доньки. “Ми навідуємося до Діани в гості, — каже Наталія. — Там усі сестри називають батьків одна одної мамою й татом, ми завжди обіймаємось, багато розмовляємо. Там зовсім інше життя, я ніколи не бачила, аби котрась із дівчат була сумною, без настрою, вони щасливі. Я навіть впіймала себе на думці, що сама залишилася б там, якби не мала теперішніх зобов’язань. Усі живуть великою родиною, де немає місця заздрості, пліткам, сваркам, там дуже добре”.
Після складання обітів сестри поїдуть на три з половиною роки вчитися до Італії.
“Кожне згромадження має свою харизму, наприклад, Згромадження матері Терези опікується бідними й покинутими, Згромадження кармеліток майже весь свій час присвячує молитві. Харизмою нашого згромадження — Воплоченого Слова (заснував в Аргентині римо-католицьким священник Карлос Мігель Буела) — є євангелізація культури. Ми несемо Христа туди, де Його ще нема. Адже Христос прийшов на землю, аби людина могла примиритися з Богом”.
Після закінчення навчання в Італії кожна сестра матиме місію. Це може бути повернення в Україну — в дім милосердя, новіціат, аспірантат. Можна залишитись в Італії для продовження навчання в папських університетах. Дівчата переконані, що виконують своє покликання.
“У мене немає сумніву у правильності вибору”, — запевняє сестра Христофора.
ДО РЕЧІ
Синкел у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ отець Юстин Бойко:
“Кожен монастир встановлює вік приймання до монастиря. Особа може готуватись до життя в монастирі в 16 років — й відтак жити в монастирі. Зауважу: навіть якщо дівчина приймає облечини, це не означає, що вона обов’язково залишиться в монастирі на все життя”.
Архимандрит Герасим Герасимчук, благочинний Манявської обителі ПЦУ:
“Засновник українського чернецтва Антоній Великий в юному віці не раз покидав батьків, аби жити в монастирі, його повертали додому, але він усе одно зробив свій вибір і присвятив життя Богу. Крім того, на Афоні в монастирі наймолодшому хлопчині — 12 років. Тож річ не так у віці, як у духовному сприйнятті й інтелектуальному розвитку людини. Буває, у 16 — 18 років людина глибше сприймає віру в Бога, аніж у старшому віці.
Віталія Лебідь, юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини:
— Конституція України гарантує свободу релігії. Отже, заборон бути не може. Якщо дитина неповнолітня і потрібна згода батьків на таке рішення, а вони не проти, то чому б і ні? Це вибір дівчини, його треба поважати.
Лідія Тополевська, правозахисниця:
— Відповідальність за скоєння кримінальних злочинів настає в 14 років. Отже, людина до настання повноліття може відповідати за свою поведінку, зокрема робити вибір у напрямку, який вважає для себе прийнятним. Зазначу, що коли йдеться про обряд облачення, то в майбутньому дівчата можуть змінити своє рішення.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію кохання 20-річного звільненого з полону моряка Андрія Ейдера
