У календарі листопада маємо День боротьби з цукровим діабетом. Хворих на цю недугу в Україні — близько 1,3 мільйона. У спецтемі “Експресу” розповідаємо історію пацієнтки з діабетом, яка доводить — із цією вкрай непростою хворобою можна повноцінно, щасливо жити. А ще розповімо простими словами про важливий показник для діабетиків — глікемічний індекс продуктів. Знаючи його, вони можуть краще формувати для себе здоровий раціон.
43-річна Олександра Лужанська зі Львова — інструкторка у безплатній Школі самоконтролю цукрового діабету. У самої ж ця недуга вже 31 рік. Але вона не заважає їй бути соціально активною, спортивною, подорожувати та насолоджуватися життям! Cвоїм досвідом успішної боротьби з хворобою пані Олександра ділиться з читачами “Експресу”.
У 12 років я захворіла на грип. А невдовзі після цього стала дуже багато пити. Поступово худла, хоча постійно хотілося чогось солодкого і я собі в цьому не відмовляла.
У родині на цукровий діабет 2-го типу хворіла двоюрідна бабця. Тож довідавшись про мій стан, рідна бабуся сказала, що слід здати кров на цукор. Результат не втішив — понад 9 ммоль/л натще (згідно з даними Міжнародної діабетичної федерації (МДФ) нормальна концентрація глюкози у венозній плазмі відповідає 3,6-5,5 ммоль/л. — Авт.). Після цього мені призначили інсулінотерапію. Адже діагностували за аналізами 1-й тип цукрового діабету — інсулінозалежний.
Допотопне лікування, погіршення самопочуття. Інсулін мені починали вводити багаторазовими шприцами об’ємом 2 мілілітри з величезними 40-міліметровими голками. Доводилося постійно їх кип’ятити, щоб знезаразити. Через це я мала ліподистрофію (жирові грудки у місцях інсулінових ін’єкцій. — Авт.). Та й інсуліни тоді були не такі очищені, як тепер. Не мала я і глюкометра — приладу для вимірювання рівня цукру в крові. Лише у 1995-му мені тітка з Америки привезла перший.
Перебіг цукрового діабету у мене був лабільний — тобто рівень глюкози в крові важко піддавався корекції. Доходило і до гіпоглікемії (різке зниження рівня глюкози в крові), і до гіперглікемії (значне підвищення рівня цукру). На щастя, жодного разу не впала в кому, як буває у таких станах. Але в реанімацію із кетоацидозом (коли у крові виявляють кетонові тіла та ацетон. — Авт.) таки раз потрапила.
Перебіг цукрового діабету у мене був лабільний — тобто рівень глюкози в крові важко піддавався корекції.
Як я борюся з наслідками хвороби. Спершу було страшно самостійно вводити собі інсулін, але довелося це робити з 14 років. Цікаво, що дотепер є люди, які діабетиків мають за наркоманів, тому я намагаюся не робити ін’єкції перед іншими. А місця введення інсуліну постійно змінюю (руки, живіт, сідниці, стегна) і щодня їх масую, щоб не було ліподистрофії.
До речі, в Україні частина пацієнтів віднедавна інсулінові шприц-ручки замінила на помпи (пристрій, який за допомогою катетера і голки кріпиться до тіла людини і безперервно з резервуара постачає його інсуліном. — Авт.). Але коштують вони тисячу євро. Ще й щомісяця потрібно витрачати до 100 євро на одно разові змінні резервуари для інсуліну і сам інсулін.
“Лайфхаки” для діабетика. Я завжди ношу із собою глюкометр, інсулін, цукор у стиках або швидкорозчинні цукерки — на випадок різкого зниження рівня цукру. Маю гумовий браслет на руку, який повідомляє, що хворію на цукровий діабет, — на випадок, якщо мені стане недобре у громадському місці.
Я вивчила всі деталі своєї хвороби. І зараз це кожен може зробити, безоплатно відвідуючи Школи самоконтролю цукрового діабету.
Розумію, що кожен пережитий стрес — це збільшення концентрації глюкози у крові. А от радісний сміх сприяє її зниженню. Ось чому діабетикові варто уникати конфліктів, негативних емоцій і змінити своє ставлення до проблем. Також при цукровому діабеті дуже корисні фізичне навантаження, прогулянки на повітрі. Спілкування з друзями допомагає не зациклюватися на своїх проблемах. Подорожі теж будуть лише на користь. Крім того, від негативних емоцій мене рятують хобі. Я малюю картини, вишиваю бісером, майже сім років танцюю аргентинське танго. Коли почуваюся добре, то присідаю 50 разів на день і стільки ж разів треную прес, ходжу щонайменше годину на день. Відвідую заняття з аквааеробіки, пілатесу, взимку їжджу на лижах.
Сплю щонайменше вісім годин на добу. Недосипання для діабетика — це дуже погано. Тому ввечері слід вимкнути всі гаджети, випити чаю з м’ятою або мелісою, прийняти ванну.
Цукровий діабет — не вирок. Можна адаптуватися до нього і жити щасливо, радісно та повноцінно. Ось моя знайома, яка хворіє на цукровий діабет, у 40 років готується стати мамою!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як карають за сепаратизм у соцмережах
