Юрій Клименко до останнього захищав Маріуполь, отримав поранення і понад місяць перебував у полоні росіян. Проте виконав обіцянку — повернувся з полону й обвінчався зі своєю коханою.
... 36-річний Юрій і 30-літня Вікторія познайомились у 2014-му. Це було кохання з першого погляду.
“Тому вже на другий день після знайомства ми стали жити разом, — каже чоловік. — Пізніше моя кохана завагітніла, в нас народилася донечка Софія. Ми вирішили офіційно розписатись, але не повінчалися...”
Згодом Юрій записався до лав ЗСУ. Уклав контракт на три роки й був у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Після 24 лютого тримав оборону міста.
Їхня бригада потрапила під обстріл, а військову частину повністю зруйнували. Тоді Юрій зробив відчайдушний крок і вирішив воювати з росіянами у складі полку “Азов”.
“Два місяці ми героїчно тримали оборону. Дружина не знала, де я, — каже боєць. — Я написав на картоні першу записку: “Кохана, якщо я повернусь, обіцяю, ми одразу обвінчаємось. Цілуй доньку, люблю!” Побратими зробили фото й надіслали їй у телеграмі”.
Боєць до кінця травня залишався у Маріуполі. Попри те, що запаси води, їжі й медикаментів закінчувалися, його сталевий дух ніщо не могло зламати. Юрій Клименко разом із іншими оборонцями переховувався у бункері на “Азовсталі”. До кінця не хотів здаватися. Проте представники Червоного Хреста, маючи певні домовленості з росіянами, пообіцяли евакуацію.
“Тільки ми покинули укриття, нас тут же накрили обстрілами й випустили з дрона бомбу. Багато хлопців загинуло. Я отримав осколкові поранення. Мав 30% опіків шкіри. І після цього удару треба було ще 50 хвилин іти пішки та дістатися місця, де був Червоний Хрест і звідки проводилась евакуація, — пригадує Юрій. — Потім нас доправили в донецьку лікарню. Там було приблизно 170 “трьохсотих” і всі — з “Азовсталі”. Медичну допомогу надавати не поспішали. Знеболювальних не було. Раз на день робили перев’язки якоюсь ганчіркою... Я терпів, зціпивши зуби... 40 днів провів у полоні.
Тільки ми покинули укриття, нас тут же накрили обстрілами й випустили з дрона бомбу.
А 29 червня сталося диво. Я потрапив до списку обміну та був звільнений. Коли приїхав у Запоріжжя, попросив у перехожого телефон і набрав свою кохану. Дружина, почувши мій голос, довго плакала, не могла повірити, що це я. Весь цей час вона шукала мене, подавала в розшук і молилась, аби я був живим”.
Певний час Юрій Клименко перебував у шпиталі в Дніпрі. А нещодавно вирішив разом з Вікторією скласти шлюбну обітницю перед Богом.
Нині Юрій проходить реабілітацію після отриманих поранень та опіків. “А після одужання планую знову захищати нашу Україну”, — додає боєць.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію 25-річного вчителя історії, який загинув на війні з росіянами
