Він виріс у селі Воробіївка, що на Хмельниччині. З дитинства хотів стати військовим, але здобув освіту інженера-електрика, працював охоронцем. Отримавши повістку, без вагань долучився до ЗСУ. Технічні знання та вміння стали в пригоді на передовій.
Із майбутньою дружиною Анатолій познайомився у соцмережі. “Я тоді була на заробітках за кордоном, — розповідає Юлія Королівська. — Ми чотири місяці спілкувалися, Толик був дуже романтичним, чуйним, писав мені вірші”. Коли дівчина повернулася додому, вони зустрілися і настільки сподобалися одне одному, що почали жити разом, а через рік — побралися. “Того дня був дощ. Коханий став на одне коліно на мокру землю, простягнув перстень, букет квітів та попросив стати його дружиною”, — згадує з теплотою Юлія.
У 2015 році в подружжя народилася донька Домініка. Батько був на пологах і першим взяв малятко на руки. “Толик любив її безмірно, сам вибрав ім’я, — продовжує співрозмовниця. — А через чотири роки на світ з’явився наш Тимур. Чоловік був безмежно щасливим”. Дружина каже, що голова родини часто готував для них піцу й фірмовий “Королівський” пиріг з курятиною.
“Ми були знайомі з 2013 року, працювали разом в охоронній фірмі у групі швидкого реагування. На роботі Анатолій був уважним, зосередженим і відповідальним, — додає колега Теодор Аркуша. — А поза нею — надійним, чуйним другом, люблячим чоловіком і татом”.
Восени 2022-го Анатолію Королівському вручили повістку. Спочатку він був на навчаннях у Житомирі, згодом — у Великій Британії. Телефонуючи додому, захоплено розповідав, з якою повагою в Європі ставляться до наших військових і як багато британці допомагають українцям. Повернувшись з-за кордону, служив стрільцем-оператором у 81-й окремій аеромобільній бригаді, отримав позивний “Король”.
Біля міста Лиман на Донеччині Анатолій Королівський урятував на полі бою свого командира. “Під час щільного обстрілу той опинився під завалами, Толик його витягнув. Та мені про це нічого не розповідав, я вже пізніше дізналася. Коли телефонував, завжди вітався: “Привіт, мої маленькі, привіт, мої рідні”, — пригадує дружина. На фронті Анатолій набив тату зі своїм іменем та іменами дружини й дітей, над якими був родовий символ-оберіг — корона. “Бо я — Королівський”, — гордо казав воїн.
У вересні 2023 року боєць приїхав у відпустку. За словами Юлії, коханий наче відчував, що ця зустріч — остання. Відвідав усіх знайомих, близьких, поїхав у рідне село, побував у школі, зустрівся з друзями, однокласниками. На кладовищі вшанував пам’ять загиблих односельчан та рідних. Тоді ж місцеві волонтери передали воїну кошти для його частини на придбання дронів. “На фронті він неймовірно змужнів. І це не дивно. Ми тоді зустрілись і Анатолій багато розповідав про війну. Казав, що поля й посадки на Донеччині всіяні трупами російських загарбників і ніхто їх не забирає. Запевняв, що так буде з кожним окупантом, який прийде на нашу землю”, — мовить Теодор Аркуша.
Солдат Анатолій Королівський загинув 3 листопада поблизу села Білогорівка, що на Луганщині. Поховали воїна на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі. Посмертно бійця нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Досі не можемо змиритися з тим, що його немає, — тихо промовляє Юлія Королівська. — Хоч син ще маленький, але каже, що коли виросте, то стане військовим, як і тато, й захищатиме рідну землю”.
