Його любили всі за веселу вдачу, сильний характер, нестримну жагу до життя і відважність. Рятуючи побратима з-під обстрілів, Максим Ткаченко дістав поранення та контузію, але залишився на службі. Юний захисник загинув 15 січня цього року під час виконання бойового завдання біля селища НьюЙорк, що на Донеччині.
“Ми росли без батька, який кинув маму, коли вона була вагітною — виношувала Максима. Мені було лише два роки, — розповідає Тетяна Ткаченко, сестра воїна. — Мама все життя тяжко працювала, аби забезпечити нас всім належним. Тому ми з братом дуже зблизились, він мені заміняв батька, хоч я і старша. Максим змалку зрозумів, що життя не завжди буває справедливим. Так, він дуже рано подорослішав. Захоплювався спортом, мотоциклами, машинами. Мріяв про подорожі”.
На початку 2023-го Максим Ткаченко закінчив Білоцерківський професійний ліцей за спеціальністю “електромонтажник”.
“А навесні його мобілізували, — каже далі співрозмовнция. — У травні брат прийняв військову присягу і дуже пишався тим, що він — захисник. Потім Максим пройшов загальновійськову підготовку у Великій Британії. Спочатку був навідником на фронті, а згодом — стрільцем-снайпером. Максим майже нічого не розповідав про бої. Лише одного разу зізнався, що його побратима Анатолія поранило. Мовляв, був сильний обстріл і всі кинулися тікати. А він побіг до воїна і витягнув його. Хоч сам зазнав поранення та був контужений, продовжив службу на Донеччині”.
Життя відважного воїна обірвалось внаслідок вогнепально-осколкових поранень 15 січня 2024 року біля населеного пункту Нью-Йорк.
“Ще вдень ми листувалися з братом, а близько опівночі він перестав виходити на зв’язок. Далі — страшна звістка, що Максим загинув у бою, — додає Тетяна Ткаченко. — Ми до останку не вірили. Тим більше що у сповіщенні про загибель була помилка — неправильно написали по батькові. Й мама мала надію, що то не Максим. Але далі нас запросили на упізнання в морг. Це були найстрашніші хвилини нашого життя... Поховали брата з військовими почестями на кладовищі в рідному селі Руда, що на Київщині. Тяжко переживаємо втрату. Мама постійно плаче. Максим мені заміняв всіх, тепер я ніби сирота. Хотіла б поставити брату пам’ятник у нашому селі, пишу йому вірші-присвяти. Із часом планую видати збірку. Наша родина зареєструвала петицію про надання Максимові звання Героя України посмертно. Певна, він цього заслуговує. Максим віддав найцінніше — своє юне життя — за всіх нас, за свободу, за вільну Україну”.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) 18-річному Ткаченку Максимові Васильовичу
