Дмитро Захарчук пішов на війну добровольцем. Став на захист України ще в 2014 році. Вижив у страшних боях під Дебальцево. Загинув чемпіон Європи з плавання та майстер спорту міжнародного класу на великій війні.
Він мав добре оплачувану роботу — працював начальником охорони у відомій компанії. Один випадок вплинув на його подальшу долю.
“Якось Дмитра попросили підвезти до військової частини новобранців, — розповідає Наталія Чекоданцева, перша тренерка спортсмена. — Потім Дмитро сказав мені: “Везу їх і думаю: вони такі молоді, а вже йдуть воювати. Не вони мають іти, а ми, досвідчені та зрілі”. І пішов до військкомату.
Дмитро Захарчук був снайпером. На війні отримав контузію, опісля чого повернувся до рідного Києва. Коли почався повномасштабний наступ Росії, він вирішив повернутися на фронт. Хоча міг уникнути військової служби, адже мав трьох дітей, наймолодшому з яких — шість рочків...”
Міг уникнути військової служби, адже мав трьох дітей, наймолодшому з яких — шість рочків...
“Я запам’ятаю Дмитра як великого патріота, — згадує Андрій Самойленко, кум покійного. — Ми ж робили кар’єру на межі розпаду СРСР та проголошення незалежності України, багатьом талантам пропонували виступати за Росію, але Дмитро хотів змагатися лише під синьо-жовтим прапором...
Іноді він телефонував мені з війни. Казав, як і всі військові, що все добре, але потім додавав: “І все буде добре”.
“Спокійний, завжди впевнений у своїх діях — таким був Дмитро, — каже Іван Олехнович, побратим Захарчука, разом вони пройшли Дебальцево. — Умів вислухати, допомагав усім. Якось привіз мені новенький шлемофон (головний убір для захисту. — Ред.). Той дивом зберігся...
Одна з історій, яку ми часто згадували, — про те, як наші побратими вполювали на чергуванні зайця. Виварювали його майже день, потім зібралися на вечерю, жуємо, а м’ясо — як гума. Тоді Дімон сказав на адресу того, хто займався приготуванням: “Цей заєць такий старий, як і ти”. Ми так сміялись! Бо це було сказано без натяку на образу”.
“А мене Дмитро вразив своїм знанням історії, — каже Тарас Теліженко, ще один побратим. — Ми могли довго дискутувати на історичну тематику, і Діма якісно аргументував свою позицію — причому знаннями не зі шкільних книжок, а з унікальних джерел. Мені так приємно було усвідомлювати, що за Україну воюють такі начитані люди.
А ще Захарчук допоміг мені зрозуміти, що бойовий страх — це зовсім не соромно. Я завжди розмірковував: “Мабуть, я поганий воїн, бо боюся”. А Дмитро переконав мене, що бояться всі, а хто не боїться, той бреше. Страх — це людська захисна функція, і ці Дмитрові слова я передаю молодшим воїнам...”
